Так званий литовський період історії східних слов’ян - тобто часи, коли вони перебували у складі Великого князівства Литовського (далі: ВКЛ) - є тривалим і важливим етапом їхньої еволюції. Реконструкція політичних, суспільно-економічних та етнокультурних процесів, які мали місце в цей період, становить одне з найважливіших завдань сучасної медієвістики.
Здійснення таких досліджень видається найперспективнішим на основі регіонального принципу: відомо, що ВКЛ являло собою конгломерат окремих “земель”, які протягом ХIV-ХVІ ст. зберігали значні локальні особливості, генетично пов’язані з більш ранніми етапами їхнього історичного розвитку. Плідність такого підходу неодноразово відзначалась у спеціальній літературі - як і те, що “до сфери монографічного дослідження і досі не потрапила історія західних і південно-західних земель Давньоруської держави, які в XIV - на початку XVI ст. перебували у складі Литовського князівства”. Дефіцит таких праць особливо помітний на тлі численних студій, присвячених раннім (до зламу XIV-XV ст.) етапам історії земель Південно-Західної Русі. Це, передусім, серія “обласних” монографій що побачили світ наприкінці XIX ст. з ініціативи В.Б.Антоновича.
Здається очевидним, що нині на порядку денному є створення низки подібних досліджень; відтворюючи цілісну картину суспільного буття ХІУ-ХУІ ст., вони водночас дадуть можливість повністю виявити самобутність історичної еволюції кожної з середньовічних східнослов’янських “земель”. Одній з них - Сіверській (або Сівері, Сіверщині, Сіверу) - й присвячена дана праця.
Олена Русина - Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського
Київ 1998
ISBN 966-02-0737-7
Національна Академія Наук України
Олена Русина - Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського - Зміст
Вступ
- Розділ 1. Сіверська земля як “історично-географічне поняття
- Розділ 2. Включення Сіверської землі до складу Великого князівства Литовського
- Розділ 3. Адміністративно-територіальний устрій Сіверщини в останній третині XIV—XV столітті
- Розділ 4. Тенденції соціально-економічного розвитку регіону
- Розділ 5. Сіверщина у міждержавних відносинах кінця XIV - початку XVI століття
Заключне слово
Додаток
- 1. “Пам'ять” 1527 р.
- 2. Картосхема № 1. Чернігівщина за даними “Пам'яті” 1527 р.
- 3. Картосхема № 2. Путивльські волості XV - початку XVII ст.
Список скорочень
Іменний покажчик
Географічний покажчик
Олена Русина - Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського - Заключне слово
Однією з прикметних ознак новітньої української історіографії є звернення до проблеми континуїтету у вітчизняній історії - чи то, за термінологією М.С.Грушевського, “органічної зв’язлості і тяглості народного ж.итгя”, яке “не переривається вповні ні при яких змінах і переломах, поки живе даний народ”. Показово, що в цьому контексті сам дослідник виявляв неабиякий інтерес до історії Сіверщини - з огляду на перспективу відшукання “пережитків княжої доби, перенесених доволі свіжо в практику Гетьманщини”, пояснюючи цей феномен тим, що Північне Лівобережжя “майже не зазнало на собі впливів литовсько-польського права, бо вийшло з Литовсько-Польської держави перед тими часами, коли сі впливи стали глибше врізуватися в життя провінцій Великого князівства Литовського”.
Варто принагідно згадати і про загальновідому консервативність володарів ВКЛ - хоч і не слід, очевидно, вбачати в їх постійному апелюванні до “давнини” щось більше, ніж типову для середньовічного мислення орієнтацію на традицію.
Сама ж ця традиція, коли йдеться про Сіверщину, на думку С.М.Кучинського, знайшла найвиразніший вияв у збереженні тут давніх кордонів та урядів, а також у характері місцевого господарства. Втім, вже в самій назві “Сіверська земля” зафіксувалася інша, етнографічна, традиція - що й вирізняє її з-поміж середньовічних українських “земель”, на відміну від яких вона не становила ієрархічно організовану адміністративно-територіальну одиницю і не мала власного права; тож цілісність Сіверщини визначалася не політичними інститутами, а її культурно-етнографічною єдністю, успадкованою від літописних сіверян. Ця етнографічна традиція зберігалась, принаймні, до XVI ст., коли в цей регіон посунула міграційна хвиля з північного сходу Русі, певною мірою заплеснувши місцеве населення.
Щоправда, процеси, які відбувалися тут у XVI ст., і досі не простудійовані в спеціальній літературі - тож між нашим дослідженням і численними працями, присвяченими Сіверщині Смутної доби, зяє історіографічна лакуна, стаючи на перешкоді будь-яким масштабним узагальненням. Як уже відзначалося, М.Тихомиров, скаржачись на вузькість кола наявних джерел, сподівався на його розширення під час подальших архівних розшуків. Тож і ми покладатимемось на ентузіазм майбутніх дослідників - адже саме сюди, на Сіверщину, “до сих північних сховків” національних традицій кликав науковців М.С.Грушевський, “щоб пізнати розвій українського життя - побуту, матеріальної і інтелектуальної культури, соціального укладу, моралі і права в їх зв’язку і суцільності”.
У додатку до монографії подано картосхеми “Чернігівщина за даними “Пам'яті” 1527 р.” і “Путивльські волості XV- початку XVII ст.’\ а також текст “Пам'яті” 1527 р. у скоригованому, згідно з нашими спостереженнями, вигляді і без кінцевої частини, котра не має оригінального характеру, а відтворює текст перемирної грамоти 1526 р. При передачі тексту документа збережено літери д, є, о, ь, Ь; виносні виділено курсивом. Титла збережені й не розкриті. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису. Літерні позначення чисел замінено арабськими цифрами. У квадратних дужках наведено випущені копіїстом при переписуванні документа окремі фрази та слова, що їх відтворено на підставі наявних у тексті паралелізмів та стереотипних лексичних конструкцій.
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
