Дудник - Ні, я не піду

Дудник - Ні, я не піду
Слово видавця
 
З щирою подякою Богові ми з радістю репрезентуємо читачам першу книгу із серії “В бібліотеку проповідника”. Минув той час, коли люди, які володіють даром слова і мудрості, несли в собі знання про тлумачення Святого Письма, не маючи права викласти їх на папері, до того ж, наявність таких записів могла викликати невдоволення з боку спецслужб. Серед братів Українського євангельського братства є такі, котрі були і до теперішнього часу залишаються справжніми богословами. Багато хто з них вже з Господом. Ви тримаєте в руках книгу, автором якої є благословенний пастор, щира людина і люблячий батько Олександр Дудник. У ній він викладає свої роздуми над однією із книг Святого Письма.
 
Сьогодні, коли лиходійства навколишньої “Ніневії” перевершують лиходійства стародавнього міста, нам, як ніколи раніше, потрібні йони. Але не ті, котрі поспішають до Таршішу - багату країну на Заході, - а благовісники, що прямують до Ніневії, тобто до людей цього світу, де панує невірство, злоба, прокляття, погрози, де їх зустріне презирство, насмішки, небезпека. Сьогодні нам потрібні йони, сила проповідей яких “не в словах переконливих людської мудрості, але в доказі духа та сили”. Щоб вони, “не пошкоджуючи слова Божого, проповідували щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі”.
 
Ми сподіваємося, що кожен християнин, прочитавши цю книгу, спрямує свій погляд з молитвою до неба, пам’ятаючи про головну місію на цій землі - нести світло Євангелії до всіх заблудлих, що гинуть у цьому світі, а скептики перейдуть від безглуздого заперечення божественних чудес до віри і окриляючої надії в Господі Ісусі Христі. Божих благословінь вам при читанні цієї книги, дорогі читачі.
 
З щирою любов'ю, керівник видавництва - Станіслав Каспров 
 

Олександр Дудник - Ні, я не піду - роздуми пастора над Книгою пророка Йони 

Видавництво “Смірна”, Черкаси-2000
ІSBN 966-7774-06-6
 

Олександр Дудник - Ні, я не піду - роздуми пастора над Книгою пророка Йони - Передмова

 
“Посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір'ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі...” (Пс. 92:14-15).
 
Плідність, соковитість і свіжість... Ці слова досить влучно характеризують особистість Олександра Володимировича Дудника - самобутнього богослова, благословенного вчителя Церкви і мудрого наставника. Поправді праведник цвіте, наче пальма, плоди котрої дозрівають і приносять велику користь усім, хто їх куштує. І Олександр Володимирович виявився творчо плідним християнським письменником, “соковитим і свіжим” як фізично, так і духовно. А втім, коли дивишся сьогодні на Олександра Володимировича, замислюєшся над тим, що дух бадьорий і сильний там, де немічне тіло. Він - батько прекрасних дітей, які є служителями церкви, а крім цього, він є також батьком багатьох духовних дітей.
 
А.В. Дудник - яскрава сторінка історії нашого братства, можна сказати, людина не від світу цього, яка самовіддано спрямовує свої кроки у вищий небесний світ, заради котрого так ревно проповідує. Він - пастор, який пильно оберігає Церкву і братство від єресей і лжевчення. Життєвий шлях Олександра Володимировича був нелегким: в дитинстві - голод, в юності - війна, втрата дружини, яка загинула при обстрілі, в зрілі роки - дискримінація з боку влади і наклепи лжебратів. Він пише про це так: “Багато віруючих дивляться на служіння пресвітера як на почесне, а деякі навіть як на вигідне. Можливо, для когось це справді так. Але мені довелося скуштувати стільки горя, лихослів’я і наклепів, що лише завдяки молитвам церкви і особливо деяких друзів, Господь дав силу нести це служіння”. Він умів брати уроки, які давав Пастиреначальник, і чітко розмежовував головне і другорядне. Головне - це пошуки Царства Божого і правди його, а все інше, за його переконанням, автоматично додається до цього.
 
У своїх мемуарах О.В. Дудник згадує, як співпрацював у справі благовістя з моїм дідом Олександром Петровичем Портяним: “Церква баптистів Маріуполя послала на євангеліза- ційну працю брата О.П. Портяного й мене. Ми пішли взимку 1943 в напрямку села Пікузи. Був великий мороз і сильний вітер, але ми рухалися вперед. На спині в лене була заплічна сумка. Брат Портяний запитує мене: “А що це в тебе, брате, за сумка?”. Відповідаю: “Та ось, прихопив дещо, щоб обміняти на кукурудзу для сім’ї”. - “О, ні, - каже Портяний, - так справа не піде. Потрібно щось одне: або міняти, або проповідувати Євангелію. Знаєш, як написано: коли ідеш проповідувати Слово Боже, не бери з собою “ні суми на дорогу, ні одягу другого”. Тому викинь це негайно і забудь навіть думати про обмін”. Так я і зробив, і цей урок запам’ятався мені на все життя”.
 
Усвідомивши, що позиція міняльника неприйнятна в служінні Христу, Який одного разу перевернув столи міняльників в єрусалимському храмі, Олександр Володимирович завжди прагнув догодити в першу чергу Богові і підкреслював несумісність служіння двом панам - Богові і мамоні. Його принциповість, поєднана з мудрою передбачливістю, розлючувала недругів Божих, які звільняли його з роботи і навіть усували від пресвітерського служіння. До речі, він належав до категорії тих, про яких в Біблії говориться: “Мудрий бачить біду і ховається”. І коли не було “другого” виходу із певної ситуації, він вмів знайти “третій”. Він вмів відбивати спокусливі стріли лукавого і водити за ніс “власть імущих”, у яких після цього зникало бажання змагатися з ним.
 
О.В. Дудник був серед тих, хто рукопокладав мене на пасторське служіння. Він одним із перших навідав мене після тяжкої травми, отриманої на будівництві церкви. До цього часу пам’ятаю принесений ним у палату відбірний виноград, який Олександр Володимирович виростив на своїй садовій ділянці. Він завжди по-батьківському турбувався про молодих служителів, читав нам теологічні лекції в той час, коли подібне навчання було категорично заборонене. 
Він любить діло Боже і Церкву Христову. Незважаючи на похилий вік і чисельні вікові недуги, О. В. Дудник завжди активно відгукується на пропозиції відвідати церкви в інших містах. Одного разу він вже знаходився на грані переходу до вічності, і багато днів був непритомним, однак Господь вважав за потрібне продовжити життя Свого вірного служителя.
 
Працездатність О.В. Дудника вражаюча: його перу належить багато теологічних праць, у тому числі проповідей, екзегетичних досліджень і тлумачень різноманітних біблійних текстів. Мені, як редактору, доводилося друкувати його твої и в християнських газетах і журналах (“Баптист”, “Перед рассветом”). До книги “Жемчужиньї гомилетики” потрапила одна з його пасхальних проповідей. Надійшов час, коли твори О.В. Дудника почали видаватись окремими брошурами й книгами. Хочеться вірити, що і його роздуми над сторінками Книги пророка Йони будуть корисними для сучасних проповідників і широкого кола читачів.
 
Як зізнався мені одного разу сам Олександр Володимирович, він вважає себе не стільки пресвітером, скільки благовісником, і вбачає основне своє завдання не в тім, щоб христити, а щоб благовістити. Проповідь Євангелії - ось що є необхідним для нинішніх християн. І наскільки важливо почути зі сторінок великої Книги всіх книг голос Божий, який закликає нас, як колись Йону: “Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй...”
 
Олександр Савченко
 

Категории: 

Оцените работу сайта и поблагодарите за файл - поставьте лайк, кликнув по сердечку (первое - 1 балл, последнее - 10 баллов): 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (1 vote)
Аватар пользователя Андрон