Актуальність заявленої теми зумовлена відсутністю комплексних досліджень еволюції візантійського неоплатонізму — процесу, що визначав елінізацію християнської теології та розвиток релігійної філософії Візантії в VI–XV століттях. Вивчення феномену та еволюції візантійського неоплатонізму в сучасному релігієзнавчому та історико-філософському дискурсі може перейти на новий теоретичний рівень, на якому можливим стає комплексний концептуальний підхід, що охопив би візантійський неоплатонізм як цілісне філософське й богословське явище. Відкриття візантійського неоплатонізму як специфічного різновиду релігійної філософії дає релігієзнавцям ключ для розуміння розвитку православної теології впродовж століть. Адже православна теологія Візантії й до сьогодні є головним джерелом православного богослов’я. У ХХ столітті православна теологія загалом набула форми неопатристики, маючи на меті синтез вчення отців IV–XV століть із сучасною ідеалістичною філософією. Візантійська філософія і теологія багато століть визначали характер української філософської культури та здійснювали потужний вплив на богословську традицію України. До спадщини отців християнського Сходу зверталась католицька теологія ХХ століття в пошуках джерел власного оновлення. Сьогодні католицькі й православні теологи в спадщині християнської античності та Візантії шукають основу для теорії та практики католицько-православного діалогу й відновлення церковної єдності.
Потреба утвердити богослов’я як одну з філософських спеціальностей в Україні зумовлює гостру актуальність проблематики методології богослов’я загалом і візантійського досвіду розвитку філософської теології в межах християнського неоплатонізму зокрема. Цей досвід є унікальним, оскільки дає величезний конкретний матеріал з проблематики співвідношення теології й філософії, теології й антропології, теології й космології, теології й логіки, теології й теорії пізнання. Окремо слід зазначити актуальність візантійського неоплатонізму у зв’язку з багатостороннім його впливом на загальну європейську традицію теології та філософії. Різні аспекти візантійського неоплатонізму справили вплив на філософію Еріугени, на латинську схоластику і «старої логіки», і «нової логіки», на величний синтез Томи Аквіната, на німецьку містику. За всієї широти впливу візантійський неоплатонізм — це унікальне явище історії релігійної думки в найрозвиненішій православній культурі середньовіччя. Релігієзнавче вивчення візантійського неоплатонізму та його еволюції є важливим завданням для науки загалом.
Від створення й оприлюднення Ареопагітик візантійський неоплатонізм визначав не лише філософію, а й теологію Візантії. Ідеал філософської теології, який висунув Прокл, найперше привабив Йоана Філопона (490–575), який написав, окрім Ареопагітик, ще цілу низку філософських і теологічних трактатів. Створена ним філософсько-богословська система містила вчення про Бога, богопізнання, космологію, антропологію, теорію християнської пайдеї. Тексти Йоана Філопона, особливо Ареопагітики, стали взірцем для всіх наступних візантійських неоплатоніків.
Чорноморець Юрій - Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія
К: Дух і Літера, 2010, 568 с.
ISBN 978-966-378-188-4
Чорноморець Юрій - Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія - Зміст
ВСТУП
Розділ перший ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ ЯК ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ТА ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
- 1.1. Стан наукового опрацювання проблеми
- 1.2. Характеристика джерельної бази роботи
- 1.3. Методологічна основа та принципи дослідження
Розділ другий ФОРМУВАННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ У ТВОРАХ ЙОАНА ФІЛОПОНА (ДІОНІСІЯ АРЕОПАГІТА)
- 2.1. Філософські пошуки Йоана Філопона в ранній період творчості
- 2.2. Пропедевтика до онтології Ареопагітик у трактатах «Про небесну ієрархію» та «Про церковну ієрархію»
-
2.3. Філософська теологія трактату про «Божественні імена»
- 2.3.1. Загальні принципи філософської теології Ареопагітик
- 2.3.2. Учення Діонісія про Божу Діяльність як Причину-Благо-Промисел і Буття
- 2.3.3. Деконструкція релігійних, теологічних та філософсько-ідеалістичних понять про Бога
- 2.4. Практична філософія «Містичної теології» та «Листів»
- 2.5. Філософська теологія полемічних трактатів Йоана Філопона «Проти Прокла», «Проти Аристотеля», «Про створення світу» 2.6. Теологія пізнього Філопона
Розділ третій ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ МАКСИМА СПОВІДНИКА — КУЛЬМІНАЦІЯ РОЗВИТКУ ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ
- 3.1. Максим Сповідник — автор оригінального богословсько-філософського вчення
- 3.2. Філософська теологія Максима Сповідника
- 3.3. Неоплатонізм Максима Сповідника в ллооггііцціі
- 3.4. Неоплатонізм Максима Сповідника в космології: трансформація вчення Прокла про еманацію
- 3.5. Неоплатонізм Максима Сповідника в антропології
- 3.6. Неоплатонізм Максима Сповідника в філософії історії
Розділ четвертий ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЧНИЙ ЕСЕНЦІАЛІЗМ КІНЦЯ VII — ПОЧАТКУ XIV СТОЛІТЬ
- 4.1. Виникнення візантійського неоплатонічного есенціалізму
- 4.2. Есенціалізм Йоана Дамаскіна
- 4.3. Кризи візантійського есенціалізму: дискусії про ікони та містична теологія Симеона Нового Богослова
- 4.4. Розвиток візантійського неоплатонічного есенціалізму в системі вищої освіти IX–XIII століть
Розділ п’ятий ПАЛАМІЗМ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ
- 5.1. Філософська теологія Григорія Палами як перший етап розвитку паламізму
- 5.2. Вчення Каліста Ангелікуда як другий етап розвитку паламізму
- 5.3. Криза філософської теології паламізму та формування пізньовізантійського християнського аристотелізму
Висновки та узагальнення
Умовні позначення
Бібліографія: першоджерела
Бібліографія: дослідницька література
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
