Документи Другого Ватиканського Собору

Вкладаємо у Твої руки новий сучасний переклад документів II Ватиканського Собору, які в ювілейний час, коли ми святкуємо 50-ліття його діянь, мають для нашої Церкви особливе значення. До сьогоднішнього дня ми мали провізоричний текст соборових надбань, здійснений пів століття тому для того, щоб якнайшвидше поінформувати нашу паству про плід діяння Духа Святого на цьому історичному зібранні пастирів Вселенської Церкви.

 

Новий переклад, який сьогодні пропонуємо Твоїй увазі, був здійснений з оригінальних латинських текстів відповідно до сучасних потреб і розвитку богословської термінології, сучасної української філології та глибокого аналізу духу Отців Собору.

 

Наша Церква на рідних землях упродовж довгого часу не могла активно включитися в післясоборову дискусію. На жаль, можна сказати, що навіть для ширшого загалу нашого духовенства і вірних ці соборові документи й сьогодні ще не цілком відомі та зрозумілі. 

 

Ми все ще, на п'ятдесятому році після Собору, покликані пізнавати його богослов'я, розуміння природи Церкви та її душпастирської місії в сучасному світі, втілювати в наше життя соціальну доктрину, сформульовану Соборовими Отцями, дбати про виховання духовенства й монашества в дусі його надбань, а також опікуватися християнським вихованням наших вірних у нову добу.

 

Особливої уваги заслуговують ті соборові рішення, які по-новому відкривають місію та гідність Східних Католицьких Церков. Саме II Ватиканський Собор накреслив нові завдання в екуменічному покликанні Церкви, яка не лише шукає шляхів єдності між християнами, а й вступає у щирий і відкритий діалог із представниками нехристиянських релігій.

 

Зважаючи на рівень та характер здійсненого нового перекладу документів II Ватиканського Собору, його можна вважати вірогідним джерелом для наукової праці. Щиро переконаний, що це ювілейне видання стане у пригоді всім, хто цікавиться навчанням Соборових Отців і прагне черпати з багатовікової й завжди сучасної мудрості Церковного Передання. Важливою допомогою у вивченні документів Собору будуть подані тут наукові статті та герменев-тичні розвідки, критичний апарат та словничок богословської термінології, які пропонуються Твоїй ласкавій увазі.

 

 

Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / перекл. з лат. /

Український католицький університет. - Львів : Свічадо, 2014. - 608 с. 

ISBN 978-966-395-784-5

 

 

Частина І Конституції, декрети, декларації

1. Конституція про святу літургію Sacrosanctum Concilium (Сесія III, 4 грудня 1963).

2. Декрет про засоби суспільної комунікації Inter mirifica (Сесія III, 4 грудня 1963).

3. Догматична конституція про Церкву Lumen gentium (Сесія V, 21 листопада 1964).

4. Декрет про Східні Католицькі Церкви Orientalium Ecclesiarum (Сесія V, 21 листопада 1964).

5. Декрет про екуменізм Unitatis redintegratio (Сесія V, 21 листопада 1964).

6. Декрет про пастирське служіння єпископів у Церкві Christus Dominus (Сесія VII, 28 жовтня 1965).

7. Декрет про оновлення чернечого життя Perfectae caritatis (Сесія VII, 28 жовтня 1965).

8. Декрет про священиче виховання Optatam totius (Сесія VII, 28 жовтня 1965).

9. Декларація про християнське виховання Gravissimum educationis (Сесія VII, 28 жовтня 1965).

10. Декларація про ставлення Церкви до нехристиянських релігій Nostra aetate (Сесія VII, 28 жовтня 1965).

11. Догматична конституція про Боже Об'явлення Dei verbum (Сесія VIII, 18 листопада 1965).

12. Декрет про апостолят мирян Apostolicam actuositatem (Сесія VIII, 18 листопада 1965).

13. Декларація про релігійну свободу Dignitatis humanae (Сесія IX, 7 грудня 1965).

14. Декрет про місійну діяльність Церкви Adgentes (Сесія IX, 7 грудня 1965).

15. Декрет про служіння і життя пресвітерів Presbyterorum ordinis (Сесія IX, 7 грудня 1965).

16. Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium etspes (Сесія IX, 7 грудня 1965).

Частина II Коментарі

Sacrosanctum Concilium о. Ян Щих.

Inter mirifica Юрій Петровський

Алла Бойко Lumen gentium

о. Олег Кіндій Андрій Юраш

Orientalium Ecclesiarum прот. Михайло Димид Володимир Бурега

Unitatis redintegratio о. Ігор Шабан Антуан Аржаковський

Christus Dominus о. Ярослав Москалик Юрій Чорноморець

Perfectae caritatis єп. Богдан Дзюрах Роман Соловій

Optatam totius єп. Кен (Новаківський) архим. Кирил (Говорун)

Gravissimum educationis о. Мирон Бендик Петро Яроцький

Nostra aetate о. Ігор Бойко Жанна Ковба

Dei verbum о. Петро Октаба, ОР Сергій Санніков

Apostolicam actuositatem Юрій Підлісний Михайло Черенков

Dignitatis humanae Леся Коваленко Юрій Решетніков

Adgentes о. Давид Назар, ТІ о. Ярослав Буцьора

Presbyterorum ordinis прот. Іван Гаваньо архиєп. Ігор Ісіченко

Gaudium et spes о. Мирослав Татарин Вікторія Любащенко

Частина III Додатки

 

 

1. СВЯЩЕННИЙ СОБОР, - маючи на меті з кожним днем дедалі більше поширювати серед вірних християнський спосіб життя; пристосовувати до потреб нашої доби ті постанови, які піддаються змінам; плекати все, що сприяє єднанню всіх, хто вірить у Христа; зміцнювати все, що веде до закликання всіх у лоно Церкви, - вважає, що йому належить також особливо дбати про оновлення і плекання літургії*.

 

2. Адже літургія, через яку - передусім у Євхаристійній Жертві - "звершується діло нашого Ізбавління", якнайкраще сприяє тому, щоб вірні своїм життям виражали та являли іншим таїнство Христа і справжню природу правдивої Церкви, якій властиво бути водночас людською - і божественною; видимою - і наділеною невидимими дарами; відданою як ревній діяльності, так і контемпляції; присутньою у світі - і все-таки прочанкою. Те, що в ній є людського, - спрямоване до божественного і йому підпорядковується; що є видимого - спрямоване до невидимого; що є діяльного - спрямоване до споглядального, а що теперішнє - спрямоване до майбутнього Міста, якого шукаємо. А тому, коли літургія тих, хто "всередині", щоденно вибудовує на святий храм у Господі, на житло Бога в Дусі, "до міри повного зросту повноти Христа", то водночас вона чудесним чином укріплює їхні сили для проповідування Христа і так показує Церкву тим, хто "зовні" як знамено, підняте для народів, щоб розсіяні діти Божі збиралися в одне6, аж поки не буде "одне стадо й один Пастир".

 

3. Тому Священний Собор вирішив, що варто взяти до уваги ті засади плекання й оновлення літургії, що їх викладено нижче, і встановити практичні норми.

Деякі з цих засад і норм можна і треба застосовувати не лише до римського обряду, а й до всіх інших обрядів; однак слід розуміти, що подальші практичні норми стосуються лише римського обряду - якщо не йдеться про ті з них, що за самою своєю природою впливають на інші обряди.

 

4. Отож, вірно дотримуючись традиції, Священний Собор проголошує, що свята Мати-Церква вважає рівноправними й рівноцінними всі законно визнані обряди, що вона хоче і в майбутньому їх берегти й усіма способами плекати і бажає, щоб там, де є в цьому потреба, обережно й цілісно переглядати їх у дусі здорової традиції та надавати їм нової сили з огляду на нинішні обставини й потреби.

 

- Глава І -

Про загальні засади оновлення і плекання святої літургії

І. Про природу святої літургії та про її значення в житті Церкви

(Спасіння - у Христі)

 

5. Бог, „який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди" (1 Тим. 2:4), який „багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків" (Євр. 1:1), коли надійшла повнота часів, послав свого Сина - Слово, що стало плоттю, - помазаного Святим Духом, щоб Він благовістив убогим, зціляв сокрушених серцем8; послав, як "лікаря тіла і душі", як посередника між Богом і людьми. Його ж бо людськість, поєднана з особою Слова, стала знаряддям нашого спасіння. Тому у Христі "настало досконале звершення нашого примирення, і нас наділено повнотою богослужіння".

Це діло ізбавління людей і досконалого возславлення Бога, провісником якого були божественні чудеса, явлені народові Старого Завіту, сповнив Хрис-тос-Господь через пасхальне таїнство своїх спасенних страстей, воскресіння з мертвих і славного вознесіння. Тим самим Він, "вмираючи, знищив нашу смерть і, воскреснувши, повернув нам життя"12, бо з ребра Христа, коли Він смертю уснув на хресті, зродилося чудесне Таїнство всієї Церкви.

(Богослужіння є продовженням діла спасіння у Церкві)

 

6. А тому, як Отець послав Христа, так і Христос послав апостолів, сповнених Святого Духа, - не лише для того, щоб вони, проповідуючи Євангеліє всякому творінню14, звіщали, що Син Божий своєю смертю і воскресінням визволив нас від влади сатани15 та від смерті й переніс нас у царство Отця, а й для того, щоб здійснювати те діло спасіння, яке вони проповідують, через Євхаристійну Жертву й Таїнства - адже довкола цих останніх обертається все літургійне життя. Так через Хрещення люди прищеплюються до пасхального Христового таїнства: з Ним померлі, з Ним поховані, з Ним воскрес-лі16; приймають дух усиновлення, яким кличуть "Авва, Отче!" (Рим. 8:15), і стають справжніми поклонниками, яких шукає Отець17. Так само щоразу, коли вони споживають Господню Вечерю, - звіщають смерть Господню, аж доки Він прийде18. Тому на сам день ІҐятдесятниці, в який Церква явилася світові, "ті, що прийняли слово" Петра, "охрестилися". "Вони постійно перебували в апостольській науці та спільноті, на ламанні хліба й молитвах [...] хвалили Бога і втішалися любов'ю всього люду" (Ді. 2:41-42, 47). Відтоді Церква ніколи не оминає того, щоб сходитись воєдино для святкування пасхального таїнства, читаючи "те, що в усім Писанні стосувалося до Нього" (Лк. 24:27), звершуючи Євхаристію, в якій "представлено Його перемогу й тріумф над смертю"19, і водночас складаючи подяку "Богові за Його дар несказанний" (2 Кор. 9:15) у Христі Ісусі, "на хвалу Його величі" (Еф. 1:12) силою Святого Духа.

(Христос присутній у богослужінні)

 

7. Задля звершення такого великого діла Христос завжди присутній у своїй Церкві, передусім у літургійних діях. Він присутній у Жертві Божественної Літургії і в особі служителя, коли "через священиче служіння нині жертвує той, Хто колись приніс Себе у жертву на хресті"20; а головною мірою Він присутній під євхаристійними видами. Він присутній своєю силою у святих Таїнствах таким чином, що коли хтось хрестить - хрестить сам Христос21. Він присутній у своєму слові, адже це Він промовляє, коли в Церкві читають Святе Письмо. Нарешті, присутній, коли Церква молиться і співає, адже Він обіцяв: "Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них" (Мт. 18:20).

Справді, у цьому великому ділі, в якому звершується досконала прослава Бога й освячення людей, Христос завжди єднає зі Собою свою возлюблену Невісту - Церкву, яка взиває до свого Господа і через Нього поклоняється Вічному Отцеві.

Тож літургію правомірно вважають виконанням священичого служіння Ісуса Христа, адже в ній означається видимими знаками і у спосіб, властивий для кожного знаку, звершується освячення людей; у ній таїнственне Тіло Ісуса Христа - і Глава його, і члени - здійснює цілісне прилюдне богопоклоніння.

А тому кожне літургійне богослужіння - оскільки є ділом Христа-Священи-ка та його Тіла, тобто Церкви, - є найвищою мірою священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем.