Домашовець – Псалми Давидові в поетичних творах Т. Шевченка

Перші поетичні твори Тараса Шевченка, які вийшли друком в 1840 році, в невеликій, але в незрівнянно цінній для українського народу книжечці з назвою ,,Кобзар", вміщали всього тільки вісім поезій: Заспів, Перебендя, Катерина, Тополя, На що мені чорні брови, До Основ’яненка, Іван Підкова й Тарасова ніч.

Але, як жодні інші твори тогочасних українських поетів, вони потужно заговорили до серця людей нашого народу й торкнулися найтонших його струн. А заговорили вони так сильно, бо слова його були оповиті глибоким смутком і зрошені гіркими сльозами за недолю українського народу, вони випливали з глибини серця, наповненого великою і самопо- святною до нього любов’ю. З далекої чужини у тих віршах він послав в Україну, за якою так сильно тужив і плакав, свої найкращі мрії, свої юні думи — свої діти, з палким бажанням і глибоким сподіванням, що люди їх приймуть з любов’ю.

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну,

Попід тинню сиротами,

А я — тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину!

«Заспів»

Про цей перший „Кобзар" — збірку творів Т. Шевченка, проф. В. Сімович написав: „Мала книжечка — але ж те, що в ній було, й як було списане, геть чисто людей поперевертало: так до Шевченка ще ніхто не писав в Україні ні про кривду народню, ні ніхто не змальовував так гарно минулого України, ні не жалував за тим, що було-минуло, ні не плакав так над тим, що люди в тому часі нічого не знали вже про колишню славу, а мовчки ,косу несли в росу'. Старі люди, а то й пани, що давно відцуралися були рідного слова, плакали, читаючи .Кобзаря'. За колишнього кріпака забалакала ціла Україна, славлячи його та вихваляючи" (В. Сімович: ,,Життя Тараса Шевченка", 1921).

В 1841 році Т. Шевченко випустив друком у світ свою велику поему „Гайдамаки", в якій описані часи народних повстань Коліївщини або Гайдамаччини, що відбулися в 1734 і 1750 роках, а зокрема найбільше з них, що було в 1768 році, якого Шевченків дід Іван Андрійович Шевченко (1761-1849) був свідком або таки й учасником.