Фаріон Ірина - Помилуйко-Недашківська Галина - Бордовська Анна - Англізми і протианглізми

Ірина Фаріон, Галина Помилуйко-Недашківська, Анна Бордовська - Англізми і протианглізми - 100 історій слів у соціоконтексті

Червоно-крицева - така барва цієї книги, настояної на війні. Задуманої напередодні, коли в повітрі ширяв її огнистий присмак, й утіленої в найкривавіший час на споконвічно кривавих українських теренах. Плата бо за свободу завжди та сама - жертва героїв. Червоний - найархетипніший колір, панівна барва всіх традиційних культур, оскільки перша, яку скорила людина у своєму творчому леті, розклавши конденсований червлений на множину хроматичних відтінків, частина яких досі пручається пересічному окові. У багатьох мовах червоний колір лексично споріднений з поняттями «краси» та «різнобарв’я». Скільки тонів червоного розрізняєте Ви? Черлений, кривавий, амарантовий, вишневий, бордовий, рубіновий, гранатовий, кармінний, шарлаховий, полуменистий, жаркий, кумачевий... - кожен нюансує осібний вияв червоного, але всі сягають єдиного символізму цієї барви - сплетіння вогню і крови.

Вогонь - найбажаніший дар для первісної людини, умова й метафора самого життя. Найдавніший наскельний живопис має єдиний яскравий акцент - червоний. Стародавні міти поетично наголошують на божественності вогню, тому Прометей, викрадаючи й даруючи його людям, неминуче приносить у жертву себе самого й довічно сплачує богам краплинами власної крови. Культура сакральних жертвопринесень - це квінтесенція єднання багряної крови й полум’яного всепального вогню; сув’язь життя і смерти, чи то пак смерти, що мусить постати новим життям. Саме звідси засадничий символізм червоного - зв’язок земного з божественним. Енергія, пристрасть та горіння, що уособлюють потяг до життя, й палко вистрілюють у містерії народження дитини, водночас тяжіють до Гераклітового вогню як образу вічного войовничого змагу, з якого постає саме буття, який заразом є потягом до смерти.

Зрештою, старозавітна традиція вбачала душу в людській крові, тому строго забороняла споживати їжу з бодай найдрібнішими її слідами, а давньогрецькі діонісійські культи переакцентували той самий символізм на вино. Середньовічне християнство єднає в собі колористичне навантаження традицій Атен і Єрусалиму, й червоний колір протягом століть стає єдиною яскравою барвою. Символом пролитої Христової крови, наживо присутньої саме у вині, літургійною барвою мучеників, що добровільно віддали життя за найфундаментальнішу Істину цього світу, нагадуванням про язики божественного полум’я як знак присутности Святого Духа, геральдичним кольором влади.