Ось як відбуваються відвідини Бога: Господь «іде», «наближається до брами нашого міста» і рушає назустріч нам, коли ми виходимо з неї, щоб увійти в пащу смерті; «бачить і зворушується», і за його словом вщухає «плач» і пробуджується надія; тоді він «приступає», «торкається» смерті та «зупиняє її ходу» і видає наказ: «Встань!». Власне, він є милосердям, яке заповнює нашу нужду.
Ця розповідь (воскресіння юнака з Наїну) слугує для того, щоб воскресити в нас таку віру, яку мав сотник. Ми, хоч і не можемо зустріти Господа особисто, як жителі Наїна, але можемо зустріти його в могутності його слова, і тоді насмілюємося просити неможливого, яке може здійснитися навіть за його відсутності, цьому нас навчає попередній уривок. Співчуття Бога — це його здатність вжитися в нашу історію, це його відповідь на нашу ситуацію потреби, страждання, провини, небезпеки. Казати, що Бог виявляє співчуття і милосердя, означає стверджувати, що він враховує нашу структурну неміч і діє конкретно — хоч ми цього часто й не помічаємо, — змінюючи і перетворюючи негативну ситуацію, яка нас отруює, і так повертає нам радість життя.
Фаусті Сільвано, Канелла Вінченцо - У школі Луки : Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитися і ділитися
пер. з італ. О. Бодак
Львів : Свічадо, 2018. 560 с.
ІSBN 978-966-938-264-1
Фаусті Сільвано, Канелла Вінченцо - У школі Луки : Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитися і ділитися - Зміст
Посібник для читання
Євангеліє від Луки
- Щоб ти знав стійкість науки, якути прийняв (1,1-4)
- [Слова мої] здійсняться свого часу (1,5-25)
- Нехай зо мною станеться по твоєму слову (1,26-38)
- Щаслива та, що повірила (1,39-45)
- Величає душа моя Господа (1,46-56)
- Йоан — його ім’я (1,57-66)
- Благословен Господь... (1,67-80)
- Настав їй час родити (2,1-7)
- Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель (2,8-20)
- Нині, Владико, можеш відпустити... (2,21-38)
- Маю бути при справах Отця мого (2,39-52)
- Що маємо робити? (3,1-20)
- Ти — мій Син (3,21-38)
- Його спокушав (4,1-13)
- Сьогодні збулось це писання у вухах ваших (4,14-30)
- Його слово було повне влади (4,31-32)
- Вийди з нього (4,33-37)
- І, зараз же підвівшись, теща почала їм услуговувати (4,38-39)
- Я маю звіщати добру новину про Царство Боже (4,40-44)
- Кинули все й пішли слідом за ним (5,1-11)
- Господи, якщо хочеш, можеш мене зробити чистим (5,12-16)
- Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи! (5,17-26)
- Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних (5,27-32)
- А твої їдять та п’ють! (5,33-39)
- Син Чоловічий — Владика і суботи (6,1-5)
- Простягни свою руку! (6,6-11)
- Вибрав з них дванадцятьох (6,12-19)
- Блаженні... горе ж вам... (6,20-26)
- Любіть ворогів ваших (6,27-31)
- Будете Всевишнього синами (6,32-35)
- Будьте милосердні (6,36-38)
- Учень не більший за вчителя (6,39-42)
- Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається (6,43-45)
- Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх... (6,46-49)
- Але скажи лиш слово, й одужає слуга мій (7,1-10)
- Юначе, кажу тобі, встань! (7,11-17)
- Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати? (7,18-23)
- І всі діти мудрости виправдали її (7,24-35)
- Два довжники були в одного позикодавця (7,36-50)
- З ним були дванадцять і деякі жінки (8,1-3)
- Сторицею вродило (8,4-8)
- Вам дано знати тайни Царства Божого (8,9-10)
- Зерно це слово Боже (8,11-15)
- Вважайте, отже, як слухаєте (8,16-18)
- Мати моя і брати мої (8,19-21)
- Хто це такий? (8,22-25)
- І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню (8,26-39)
- Хто доторкнувся мене? (8,40-56)
- Тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати (9,1-6)
- Хто ж це такий? (9,7-9)
- Узяв п'ять хлібів... їх поламав (9,10-17)
- Христос (Помазаник) Божий... Син Чоловічий (9,18-22)
- Коли хто хоче йти за мною (9,23-27)
- Це Син мій, Вибранець, слухайте його! (9,28-36)
- Просив я твоїх учнів..., та вони не здоліли (9,37-43а)
- Затямте собі добре ці слова (9,436-45)
- Одне спало їм на думку (9,46-48)
- Хто не проти вас, той з вами (9,49-50)
- Постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму (9,51-56)
- Здатний до Царства Божого (9,57-62)
- Ось я вас посилаю (10,1-16)
- Але радійте тому, що ваші імена записані на небі (10,17-20)
- Так, Отче (10,21-22)
- Щасливі очі (10,23-24)
- Люби (10,25-28)
- А хто мій ближній? (10,29-37)
- Сівши в ногах Господа, слухала його слова (10,38-42)
- Отче (11,1-4)
- Все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує (11,5-8)
- Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять! (11,9-13)
- То, значить, прийшло до вас Боже Царство (11,14-26)
- Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають (11,27-28)
- Знак Йони (11,29-32)
- Гляди, отже, чи світло, що в тобі, не є темрява (11,33-36)
- Горе вам... рід цей здасть за це рахубу! (11,37-54)
- Остерігайтесь фарисейської закваски (12,1-12)
- Не від того, що хто має, залежить його життя (12,13-21)
- Не журіться... Отець же ваш знає, що вам воно потрібне (12,22-34)
- Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого (12,35-48)
- Як же воно, що не розпізнаєте часу цього? (12,49-59)
- Як не покаєтесь, усі загинете так само (13,1-5)
- Лиши її ще на цей рік (13,6-9)
- Жінко, ти звільнена від своєї недуги (13,10-17)
- На що схоже Царство Боже? (13,18-21)
- Останні стануть першими, а перші — останніми (13,22-30)
- Немов квочка (13,31-35)
- Перед ним якийсь чоловік, хворий на водянку (14,1-6)
- Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений (14,7-11)
- Заклич убогих, калік, кривих, сліпих. І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити (14,12-14)
- Щоб дім мій наповнився (14,15-24)
- Той не може бути моїм учнем (14,25-35)
- Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась (15,1-7)
- Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила (15,8-10)
- Веселитись і радіти треба було (15,11-32)
- Що мені робити? (16,1-9)
- Не можете служити Богові й мамоні (16,10-15)
- Чинить перелюб (16,16-18)
- Тепер він тішиться тут, а ти мучишся (16,19-31)
- Додай нам віри (17,1-10)
- Ісусе, наставнику, змилуйся над нами! (17,11-19)
- Коли прийде Царство Боже?... Де, Господи? (17,20-37)
- Про те, що їм треба молитись завжди (18,1-8)
- Боже, змилуйся надо мною грішним! (18,9-14)
- Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього (18,15-17)
- Одного ще тобі бракує (18,18-30)
- Вони ж нічого не зрозуміли (18,31-34)
- Що хочеш, щоб я зробив тобі? (18,35-43)
- Сьогодні на цей дім зійшло спасіння (19,1-10)
- Промишляйте ними, поки я повернуся (19,11-28)
- Господь його потребує (19,29-40)
- Побачив місто, він над ним заплакав (19,41-44)
- Дім мій — дім молитви (19,45-48)
- Якою владою ти це робиш? (20,1-8)
- Один чоловік насадив був виноградник (20,9-19)
- Віддайте, отже, що кесареве — кесареві, а що Боже — Богові (20,20-26)
- Бог же не є Бог мертвих, але живих (20,27-40)
- Давид, отже, зве його Господом. Як же він може бути його сином? (20,41-44)
- Побачив він також і вдову (20,45-21,4)
- Не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений (21,5-24)
- Тоді побачать Сина Чоловічого (21,25-28)
- Погляньте на смоковницю (21,29-33)
- Зважайте на самих себе (21,34-38)
- Наближалося свято Опрісноків... й шукав нагоди, щоб видати його (22,1-6)
- Ідіть та приготуйте нам Пасху (22,7-13)
- Це — моє тіло (22,14-20)
- Я між вами як той, що служить (22,21-30)
- Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла (22,31-38)
- Хай не моя, а твоя буде воля! (22,39-46)
- Це ваша година (22,47-53)
- Ні, це не я (22,54-62)
- Це я (22,63-71)
- Ти цар юдейський? (23,1-12)
- Розіпни його! (23,13-25)
- Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде? (23,26-32)
- Сьогодні будеш зо мною в раї (23,33-43)
- Отче, у твої руки віддаю духа мого! (23,44-49)
- І вже заходила субота (23,50-56)
- Його нема тут: він воскрес (24,1-12)
- Христос справді воскрес і з'явився Симонові (24,13-35)
- Це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть (24,36-49)
- А як він благословляв їх, віддалився від них (24,50-53)
Фаусті Сільвано, Канелла Вінченцо - У школі Луки : Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитися і ділитися - Євангеліє від Луки
Данте називає Луку «scriba mansuetudinis Christi» («письменник Христової лагідності», Про монархію, XVI,1). І справді, його Євангеліє — це Євангеліє милосердя: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6,36). Це наскрізна тема цілого його твору, що складається з двох книг, друга з яких — Діяння апостолів, історія первісної Церкви — тісно пов’язана з першою. Отож, те, що робили і казали апостоли, стає критерієм інтерпретації Євангелія, яке розповідає «про все, що Ісус робив та що навчав від початку» (Ді 1,1). Лука родом з Антіохії, що в Сирії, був учнем і певний час супутником Павла (2 Тм 4,11; Флм 24), ймовірно, лікарем (Кол 4,14). За переданням, він був ще й художником. Його Євангеліє, найбільше з усіх чотирьох Євангелій за обсягом (1151 віршів, майже вдвічі більше за Євангеліє від Марка), було написане близько 80 р. по Хр.
Як людина освічена і чутлива, як людина, що любить точність, Лука починає своє Євангеліє передмовою у вишуканому класичному стилі (Лк 1,1-4), в якій заявляє і пояснює Теофілу (справжньому чи вигаданому персонажеві, якому присвячений цілий твір, що було характерно для того часу), що він зібрав і дослідив джерела (серед яких значну частину Євангелія від Марка), опитав свідків, які бачили все на власні очі, і докладно все вивідав, щоби все «написати за порядком», щоб «ти знав стійкість науки, яку ти прийняв» (Лк 1,3-4). Розповідь починається «Євангелієм дитинства» (Лк 1,5-2,52), в якому Лука переймає біблійний стиль Септуагінти, грецького перекладу Старого Завіту. У паралельних сценах він описує звіщення і народження Йоана Хрестителя та Ісуса, збагачує її прекрасними піснеспівами «Величає душа моя», «Благословен Господь» і «Нині відпускаєш». Євангельську розповідь можна поділити на дві частини: «катехиза слухання» (Лк 3,1-9,50) і «катехиза споглядання» (Лк 9,51-24,53).
Перша частина описує єдиною картиною усю діяльність Хрестителя (Лк 3,1-20), далі йдеться про служіння Ісуса в Галилеї (Лк 4,14-9,50), ця частина охоплює перші чуда, вибір Дванадцятьох, Проповідь на рівнині (паралельна до Нагірної проповіді з Мт 5,1-7,27, але коротша за неї), переображення. У першій частині Євангелія йдеться про слухання Слова, яке перемінює обличчя. Друга змальовує це обличчя: це обличчя Сина, який іде до Єрусалима, де віддасть своє життя за братів. Межа, яка відокремлює початкову діяльність в Галилеї від довгої подорожі, що приведе Ісуса до Єрусалима, позначається урочистою фразою: «А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він постановив (гр. "зробив кам'яним своє обличчя") пуститися в дорогу до Єрусалиму» (Лк 9,51). Звідси починається друга частина (Лк 9,51-24,53), що змальовує шлях Спасителя, який здійснює «святу подорож» (пор. Пс 84,6: «твої дороги має в своєму серці»), вона сягає кульмінації у «видовищі» (спогляданні, гр. thеогіа, Лк 23,48) розіп'ятого праведника, який «почав возноситись на небо» (Лк 24,51). Друга частина, принаймні до входу в Єрусалим (Лк 9,51-19,28), укладена з дуже рідкими відсиланнями на інших євангелистів і базується на власному матеріалі Луки.
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
