Для людини Заходу класична Греція, Римська імперія, Середньовіччя, Відродження - основні етапи історії. Що ж до Східної Римської імперії - Візантії, то нею цікавляться досить поверхово, за винятком вузького кола спеціалістів. І все ж Візантія була природним розвитком Західної Римської імперії, вона існувала понад одинадцять століть після занепаду останньої, контактувала і часто воювала зі своєю попередницею, змішувала грецьку класику з євангельською благовістю і продукувала (ніколи не без осмислення, хоча іноді копіюючи, і то часто успішно) власну цивілізацію, якою через її тривалість і густоту населення не слід було нехтувати. Розповсюджена дезінформація з боку Заходу про візантійський світ породила запрограмоване переконання, за яким Візантія нічого нового не змогла додати до того, що було запропоноване славною і світлою грецькою класикою. Інерція, недостатність оригінальності, повторення вже існуючих речей, некорисне та безконечне роздумування над порожніми питаннями, які, до того ж, піднімали у невідповідні моменти (наприклад, коли Константинополь захопили турки, візантійці продовжували сліпо філософствувати про стать ангелів, що стало посміховиськом для світу), - ось деякі риси, якими західні вчені аж до початку минулого століття мали звич- ку змальовувати «довгий і незаперечний занепад візантійського світу».
Потрібно, щоби минув час і зникло багато застережень, допоки вчені визнають і відповідно простудіюють особливі аспекти візантійської цивілізації: агіографію і містику, політику і право, іконографічне мистецтво й архітектуру, музику та літургію, філологію, поезію тощо. Крім того, суспільство, яке зуміло проявитися через власні й оригінальні аспекти цивілізації, не могло бути позбавлене засадничого елемента, до якого зверталися всі вияви духу, - філософії. Незважаючи на деякі застереження та перебільшення, які сьогодні заледве відходять, учені почали цікавитися також філософією, яка розвинулася у візантійському світі, намагаючись виокремити її оригінальність. У результаті потроху заповнюється порожнеча, яка ще й сьогодні помітна у вивченні історії філософії. Справді, достатньо відкрити будь- який підручник з історії «загальної» філософії, аби констатувати, що від вивчення грецької класичної переходять відразу до вивчення латинської середньовічної філософії, повністю оминаючи грецьку християнську філософію (у кращому випадку її сприймають як маргінальну), яку необхідно розглядати (і не тільки з мотивів хронологічної першості) як засновок і базу латинської середньовічної філософії.
Курс під назвою «Вступ до історії патристичної та візантійської філософії» має за мету ввести читачів у філософію першого тисячоліття, у якій філософія грецьких Отців Церкви посідає чільне місце. Він намагається розчистити поле від двох міцно утверджених засновків: а) патристика як наука належить лише до теології; б) грецька патристика (грецька християнська філософія) чужа філософсько-богословській думці латинського світу.
Незважаючи на те, що це вже третя редакція нарисів, які виглядають неповними, я все ж хочу їх опублікувати, щоб запропонувати моїм численним студентам базовий посібник, аби й вони бажали поглибити вивчення патристичної та візантійської філософії.
Антоніс Фірігос - Вступ до історії патристичної та візантійської філософії - Від початків християнства до іконоборства
Перекл. Степан Угрин, наук. ред. Марія Горяча. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. - 280 с.
ISBN 978-966-2778-97-7
Антоніс Фірігос - Вступ до історії патристичної та візантійської філософії – Зміст
Слово до українського читача
Вступ
Бібліографія
Частина І. КОРЕНІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ (від початків християнства до константинівського миру 313 року)
- Глава 1 Від грецької класичної до грецької християнської філософії крізь філософію Мойсея
- Глава 2 Еллінізм, елліністичний юдаїзм та євангельська благовість
- Глава З Грецька філософія у перші століття християнської ери
- Глава 4 Юстин та апологети II століття
- Глава 5 Неоплатонізм
- Глава 6 Тит Флавій Климент (Климент Александрійський)
- Глава 7 Оріген
Частина II. ДОВІЗАНТІЙСЬКИЙ ПЕРІОД: ЗАНЕПАД ЯЗИЧНИЦТВА (від 313 року до закриття платонівської академії в Афінах 529 року)
- Глава 8 Довізантійський період: занепад язичництва
- Глава 9 Арій і Атанасій
- Глава 10 Євсевій Кесарійський і початок християнської історіографії 98
- Глава 11 Останні зусилля язичницької філософії та імператор Юліан
- Глава 12 Василій Кесарійський, званий Великим
- Глава 13 Григорій Назіанзин, званий Богословом
- Глава 14 Григорій Нисський
- Глава 15 Немесій Емеський
- Глава 16 Школа Гази
- Глава 17 Корпус Діонісія або «Ареопагітики»
Частина III. РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКИЙ ПЕРІОД (від року до початку іконоборства року)
- Глава 18 Від Римської імперії до Східної Римської імперії
- Глава 19 Леонтій Візантійський
- Глава 20 Йоан Філопон
- Глава 21 Максим Ісповідник
Частина IV. ОСНОВИ ФІЛОСОФІЇ ІКОНОБОРСТВА (від року до торжества православ’я року)
- Глава 22 Загальні міркування про іконоборство
- Глава 23 Логос Тройці як ікона Бога Отця
- Глава 24 Воплочений Логос як ікона Бога Отця
- Глава 25 Іконоборство, язичництво та юдаїзм (711-741)
- Глава 26 Христологічне іконоборство (741-787)
- Глава 27 Другий період іконоборства (813-843)
- Глава 28 Підсумки іконоборства
- Глава 29 Поняття візантійської естетики
Категории:
Благодарю сайт за публикацию: