У світських та церковних істориків давньоруської доби вже давно накопичився доволі великий набір фактів, які свідчать про окремі відступи представників політичної та духовної еліти Давньої Русі від чинних правил в православному церковному житті як в царині християнської догматики та таїнств, так і в сфері ритуальних практик. Зазначені випадки є добре відомими (так би мовити – хрестоматійними), тому зрозуміло, що вони неодноразово потрапляли до уваги дослідників. Їхній обсяг настільки масивний, що навіть історіографічна чи джерелознавча оцінка зазначеної проблематики цілком могла б стати темою окремої наукової розвідки.
В даному випадку для нас важливою є та обставина, що до сьогодні не запропоновано переконливої версії пояснення причин «дивних» вчинків давньоруських світських та релігійних можновладців, їх мотивацій; науковці переважно констатують існування проблеми як такої, переважно не розкриваючи їх спонук та глибинної сутності. Йдеться, зокрема у сфері вказаної проблематики, про такі «дивні» події давньоруської історії як, наприклад, розпорядження великого князя Ярослава Володимировича (Мудрого) щодо хрещення та перепоховання у Десятинній церкві у 1044 р. останків його дядьків – князів Ярополка та Олега Святославичів (нагадаємо, що першого було вбито за наказом його брата Володимира Святославича під час боротьби за київський стіл).
Павло Гай-Нижник, Олег Батрак - Догматика віри в Кафолічній Церкві й запровадження християнства у Давній Русі (кінець ІХ – середина ХІ ст.)
Нарис історико-герменевтичної інтерпретації
К.: «МП Леся», 2015. 278 с.
ISBN 978-966-7166-37-3
Павло Гай-Нижник, Олег Батрак - Догматика віри в Кафолічній Церкві й запровадження християнства у Давній Русі (кінець ІХ – середина ХІ ст.) - Зміст
ВСТУПНЕ СЛОВО
Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНІ, ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ
- 1.1. Ступінь наукової розробки теми
- 1.2. Джерельна база дослідження
- 1.3. Методологічні принципи дослідження. Нова парадигма герменевтичного дискурсу як провідний засіб тлумачення середньовічних богословських та світських текстів
- 1.4. Діалектика світського та богословського в історико-герменевтич ній інтерпретації концепту «подібносущність»
Розділ 2. ФОРМУВАННЯ ТЕОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ХРИСТИЯНСЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ: ГЕРМЕНЕВТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ТЕРМІНА-ДОГМАТА «ПОДІБНОСУЩНІСТЬ»
- 2.1. Введення і поширення термінів «єдиносущність», «подібносущність» в ранньохристиянський період
- 2.2. Літописний варіант Символу Віри в теологічних системах латинської та візантійської тріадології
Розділ 3. АНАЛІЗ БОГОСЛОВСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В ПАТРИСТИЧНІЙ ТА ДАВНЬОРУСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
- 3.1.Співвідношення понять «єдиносущий» та «подібносущий» в інтерпретації сучасних дослідників
- 3.2. Теологічні особливості Символу Віри в «Ізборнику 1073 року» та «Повісті временних літ»
Розділ 4. РЕКОНСТРУЮВАННЯ ПОДІЙ ІСТОРІЇ ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ РУСІ КІНЦЯ IX – СЕРЕДИНИ X ст.
- 4.1. Хрещення Русі великим князем Київським Володимиром: обрання віри і цивілізаційно-політичного поступу
- 4.2. Русько-візантійська війна 1043 року: церковний та політико-ідеологічний аспекти в контексті релігійної політики великого князя Київського Ярослава Мудрого
- 4.3. Інтерпретація теологічної доктрини хрещення Русі в «Повісті временних літ», «Слові про закон і благодать» та в інших наративних джерелах
ПІСЛЯСЛОВО
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
- Додаток А. Літописний Символ Віри
- Додаток Б. [Ізборник 1073 р. / «Того же написание о вере»]
- Додаток В. [Ізборник 1073 р. / «Того же написание о вере»]
- Додаток Д. [Ізборник 1073 р. / «Того же написание о вере»]
- Додаток Ж. [Ізборник 1073 р. / Кормчая / Троїцький зб.]
- Додаток З. [Ізборник 1073 р. / Кормчая / Троїцький зб.]
- Додаток К. Послідовність позиції, що простежується в пояснені вислову «троици кланяюся въ единице и единьницы въ троици» [Ізборник 1073 р. / «Того же написание о вере»]
- Додаток Л.
- Додаток М. Слово реченого Христолюбцем
- Додаток Н. Пам’ять і похвала князеві руському Володимиру, як хрестився Володимир і дітей своїх охрестив, і усю землю Руську од кінця й до кінця, і як хрестилася бабуня Володимирова Ольга раніше Володимира (Яков Мніх)
- Додаток П. Молитва з «Повчання чадам своїм» (Володимир Мономах)
Павло Гай-Нижник, Олег Батрак - Догматика віри в Кафолічній Церкві й запровадження християнства у Давній Русі (кінець ІХ – середина ХІ ст.) - ВСТУПНЕ СЛОВО
Однією з найважливіших і чи не насуперечливіших проблем середньовічної історії Русі було і залишається досі питання її інтерпретації, формування сучасного науково-термінологічного апарату, який би адекватно, з найменшими семантичними втратами, дозволив би перенести в семантичні координати сучасного дискурсу ціннісні орієнтири християнського Середньовіччя. Зазначена проблематика вирізняється особливою гостротою щодо так званого Pax Slavia Orthodoxa (далі – PSO, термін відомого італійського славіста Ріккардо Піккіо) – тобто православного слов’янського світу, позаяк адепти цієї гілки християнства у Східній Європі від другої половини ІХ ст. і ледь не до початку XVIII ст. не тільки у церковному, але і у офіційному світському житті, послугувалися виключно церковнослов’янською мовою (далі – ЦСМ). Утім, не викликає суперечень, що церковнослов’янська мова є штучно створеним знаковим конструктом, покликаним не лише максимально адекватно передавати для слов’ян сенс біблійних та святоотечеських істин, але й сприяти формуванню словесної моделі земних суспільних, політичних, економічних, культурних тощо відносин у спектрі якомога точної проекції моделі Царства Небесного. Відтак вищевказана штучна винятковість ЦСМ суттєво ускладнює інтерпретаційно-герменевтичні процедури як в царині власне медієвістичних досліджень, орієнтованих на активне використання у професійному науковому середовищі оригінальної термінології, властивої середньовічним інтелектуалам, так і в межах термінологічного поля, притаманного сучасному науковому дискурсу, що вимагає пошуку властивих останньому максимально адекватних понять.
Варто також зауважити, що для релігійного християнського світогляду доби Середньовіччя не був притаманним феномен світського в сучасному сенсі, в рамках якого існує, нехай з певною долею умовності, розподіл на духовне та світське, ідеальне та матеріальне. У добу Середньовіччя земне (в усіх його проявах, включаючи і сферу мови в її вербальному, символічному, комунікативному тощо вимірах) вважали умовним, обмеженим відображенням Вічного, Божественого. Божественне ж, крізь призму фундаментального положення християнства – Боговтілення – створювало містичний ефект одухотворення усього сущого, незримої, проте обов’язкової, присутності духовного у мирському. Саме тому богословські складові (навіть згідно сучасних класифікацій письмових джерел, середньовічних світських творів, в тому числі давньоруських літописів) відігравали не лише загальновідому роль скореговування земних подій з біблійними та святоотечеськими (агіографічними) взірцями, але й створювали ефект незримої присутності Божественого поряд з людськими вчинками в усіх без винятку сферах. З огляду на вищевказане, особливої наукової актуальності набуває проблема розкодування теологічних складових давньоруських наративів за допомогою, з одного боку, врахування властивих Середньовіччю способів кодування в текстуальній формі, транслювання та використовування для суспільних потреб історичної інформації, а з іншого – максимально повного застосування сучасних дослідницьких технологій герменевничного аналізу текстів з метою більш досконалого реконструювання подій давньоруської історії.
У цьому контексті можна стверджувати, що на сучасному етапі в українській історичній науці відбувається докорінний перегляд уявлень про її межі, можливості і значення, має місце свого роду «інтерпретаційний переворот» в рамках герменевтичного дискурсу, який вийшов за межі однобічної атеїстичної парадигми, де накопичився значний масив літератури відверто перекрученої, підчас тенденційної її інтерпретації на догоду російським імперським чи радянським комуно-партійним моделям конструювання давньоруської спадщини. Перш за все йдеться про питання перекладу наративних текстів, що передбачає не тільки досягнення автентичності, але й зіштовхує перекладача із проблемою «герменевтичного кола», адже за кожним текстом стоїть певна традиція, врахування якої дає можливість подолати значний часовий розрив. При цьому слід зауважити, що в контексті західної філософії історії другої половини ХХ – початку ХХІ ст. ця проблема належить до числа найбільш затребуваних і гостро дискусійних.
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
