Говорун - aрхімандрит Кирило - Риштовання Церкви

Ганс Кюнґ, підсумовуючи своє дослідження «Структури Церкви», висловлює думку, що сучасне богослов'я має наново розглянути вихідне значення еклезіальних структур:

 

В історії Церкви були часи, коли богослов'я мало встановити структури Церкви. Це завдання було доконечним. Зараз завданням богослов'я має бути виявлення первинних структур, прихованих за змінами, що нагромадилися з часом. Це завдання також є доконечним.

 

Головне завдання цієї книги - виявити ті структури, які визначають сьогоднішнє життя східних церков. Задля цього я застосовую прийоми критичної теорії, зокрема так, як їх використовували структуралізм і постструктуралізм. Я вважаю, що ці прийоми можна застосовувати до церкви, наскільки вона є не лише трансцендентним, а й соціальним явищем, з адміністративними та богослужбовими структурами. Я розрізняю природу церкви та її структури, і саме ці останні є первинною метою моєї критичної оцінки. Це не означає, що природу церкви неможливо критикувати: адже вона містить також людські та соціальні складові. І все ж розрізнення природи та структур церкви дає мені змогу краще сфокусувати мій критичний аналіз.

 

Переклад з англ. Олексія Панича

К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2019, 312 с.

ISBN 978-966-378-630-8

 

Список ілюстрацій, мап і діаграм

Подяки

Вступ

1 Тонкі лінії олівцем: розрізнення

2 Роздільчі стіни: територія й адміністрування

3 Рови: суверенітет 

4 Фортеці: автокефалія

5 Піраміди: першість 

6 Страти: служіння 

7 Фронтири: межі Церкви 

8 Висновки: від структуралізму до постструктуралізму й далі

Бібліографія 

Покажчик імен і назв 

Список праць, опублікованих за темою монографії

 

 

Головна мета цієї книги - не критична оцінка останніх досліджень окремих церковних структур, а пояснення механізмів еволюції та взаємодії цих структур. У певному сенсі я йду за Авері Даллесом у формуванні еклезіологічних моделей. Втім, на відміну від кардинала Даллеса, я пропоную моделі не церкви як такої, а еклезіальних структур. Я сподіваюся за допомоги цих моделей показати динаміку того, як структури церкви, сформовані на добрих підставах, часто перекручувалися і ставали невдалими, тож їх зрештою відкидали або винаходили наново. На кожній стадії своєї еволюції вони могли стати токсичними для тіла церкви. Водночас їх за це слід не таврувати, а розглянути як такі, що можуть бути відновлені в їхньому первинному значенні та їхній первинній меті. 

 

Я описую еклезіальні структури через семіотику різних кордонів і будівель: роздільчі стіни, рови, фортеці, піраміди і страти. Ці образи розкривають властиві ознаки, сильні та слабкі місця еклезіальних інституцій - надспільнотних адміністративних структур (єпархії, митрополії, патріархати), канонічних територій, автокефалії, першості та ієрархічних чинів - які є центральною ланкою стосунків православних церков між собою та з іншими церквами. Я обмежую свій погляд східним християнством, оскільки критичного аналізу його структур у сучасній науці практично немає. 

 

Ця книга починається з пропедевтичного образу тонких ліній, накреслених олівцем на аркуші паперу. Цей образ ілюструє відмінності між церквою, якою вона виглядає і якою вона насправді є, між церквою для усіх та лише для обраних. Ці контрасти є не реальними, а уявними. їх часто породжує біполярний світогляд, схильний до розгляду світу та церкви як профан- ного та сакрального, чорного та білого. Такий світогляд, попри свій спекулятивний характер, часто спричиняє реальні розколи в тілі Христовому. Так само до розбрату може призводити зловживання схематичним розрізненням вселенської та місцевої церкви. Зокрема, перебільшення універсального аспекту в західній церкві спровокувало велику схизму одинадцятого століття. Перебільшення місцевого аспекту в східних церквах вело їх до націоналізму, а нещодавно створило перешкоди, з якими зіткнувся довгоочікуваний Всеправославний собор. Це приклади того, як еклезіальні структури можуть діяти проти природи церкви, спричиняючи в ній розбрат і суперечки. 

 

Втім, первинно церковні структури були призначені якраз стримувати розбрат і суперечки. Відповідно до класичного визначення соціальних структур, вони мали виправляти поведінку тих, хто визнавав над собою їхній вплив. Втім, у реальному житті траплялося навпаки: патерни поведінки часто змінювали засади і функціональність церковних структур.