Грін Грем - Сила і слава

Містер Тенч вийшов у білу куряву вулиці, під палюче мексиканське сонце, щоб перевірити, чи не прибув його балон з етером. Грифи, що сиділи на даху, споглядали на нього зі спорохнявілою байдужістю: він ще не став падаллю. Слабке почуття обурення здригнулось у серці містера Тенча, він викорпав поламаними нігтями грудку землі з дороги і ліниво кинув її в їхній бік. Один із грифів здійнявся в повітря і, лопочучи крилами, полетів через місто: над невеличкою ринковою площею, погруддям колишнього президента, колишнього генерала, колишньої людської істоти, над двома кіосками з мінеральною водою, до ріки й моря. Там він не знайде нічого: на тому боці за падаллю полюють акули. Містер Тенч пішов через площу. Він сказав Buenos dias чоловікові з рушницею, який сидів під стіною в невеликому клаптику тіні. Але це не була Англія: чоловік не промовив ані слова у відповідь, тільки злісно провів містера Тенча поглядом, так, наче він ніколи раніше не мав нічого спільного з цим іноземцем, так, наче це не містерові Тенчу він завдячував своїми двома золотими кутніми.

Стікаючи потом, містер Тенч пішов далі, до набережної, повз будівлю скарбниці, яка була колись церквою. На півдорозі він раптом забув, навіщо вийшов з дому… По склянку мінеральної води? Щось інше в цьому штаті зі сухим законом годі було дістати, хіба що пиво, однак на пиво — державна монополія, й воно дуже дороге, його п’ють хіба з особливих нагод. Огидне відчуття нудоти стиснуло шлунок — ні, мінеральна вода йому не потрібна. Авжеж, балон з етером... Пароплав уже прибув. Містер Тенч чув його переможні гудки, ще коли після обіду лежав на ліжку. Минувши перукарню і два зубних кабінети, він пройшов між складом і митницею до річки. Річка серед бананових плантацій кволо текла до моря. «Ге не рал Обреґон» був пришвартований до берега, з нього розвантажували пиво — на набережній вже громадились сотні ящиків. Містер Тенч стояв у тіні митниці й думав: «Чому я тут?». Спека висушила його пам’ять. Він відхаркався і понуро сплюнув мокротиння на сонце. Тоді сів на ящик і почав чекати. Робити зараз нічого. До п’ятої ніхто до нього не прийде.

«Генерал Обреґон» був зо тридцять ярдів завдовжки. Кілька футів понищених поручнів, одна рятувальна шлюпка, дзвін на прогнилій мотузці, гасова лампа на носі — пароплав, може, й протримається два-три роки в Атлантиці, якщо не налетить на північний вітер у затоці. Тоді йому, звичайно, кінець. Зрештою, це не так уже й важливо: кожен, хто купує квиток, автоматичнозастрахований. Декілька пасажирів, спершись на поручні, стояли серед спутаних індичок і витріщались на порт — на склади, на безлюдну, розпечену сонцем вулицю з перукарнею і зубними кабінетами. Містер Тенч почув скрип кобури позаду себе й озирнувся. На нього сердито дивився митник.

Він щось сказав, але містер Тенч не розібрав його слів.