Ґживоч - Патологія духовности - Від нездорової релігійности до зрілої віри

Гживоч - Патологія духовности - Підіть кудись на самоту

«Духовність» переживає нині своє відродження. «Духовність» як щось остаточно невизначене, загадкове, розмите. Щось, що для одних указує на якусь «глибину», а для інших — на «відсутність конкретики». Ходячи вулицями великих міст Європи, можна натрапити на різні «духовні» пропозиції: медитація, йога, літургія за зцілення, екзорцизм, тренування уваги та внутрішньої концентрації, служіння харизмами, трансцендентна медитація тощо. Це свідчить про те, що ми прагнемо духовности. Від чуваємо, що повсякденна біганина, бізнес, робота, народження дітей, виховання, зведення кінців з кінцями, відпустки не наповнюють нас. Відчуваємо, що існує щось більше, що все це має якесь глибше значення, що з-під поверхні дійсности промовляє до нас «щось», «Хтось», кого прагнемо. Пересічний європеєць не надто любить Церкву — з різних (особистих, історичних, естетичних, юридичних...) причин, а ті пропозиції «духовности», які може отримати у своїй парохії, найчастіше є ніякими, мілкими, невідповідними2. Усі чогось шукаємо, але не дуже знаємо чого, як і де. А коли нам здається, що вже знайшли, то від своїх душпастирів передусім чуємо про загрози.

Адресати книжки

Серед безлічі всіляких пропозицій духовности чергова книжка отця-доктора Кшиштофа Ґживоча є корисним дороговказом, який відповідає на багато запитань щодо християнської, католицької духовности. Її назва — «Патологія духовности» — дещо спантеличує, але книжку адресовано не лише й не передусім тим, хто потребує терапії. Радше навпаки: цю книжку написано для всіх, хто бодай трішки цікавиться духовністю, відчуває потребу «зануритися в глибину», у кого в душі пробудилися найважливіші з екзистенційного погляду потреби, задовольнити які набагато важче, ніж потреби в їжі й сні, хто хоче вгамувати голод сенсу власного життя.

Безперечно, цю книжку адресовано членам усіх релігійних, євангелізаційних, харизматичних, церковних рухів і товариств, оскільки — хоча б через свою участь у цих спільнотах — вони демонструють власну потребу в глибшій духовності. А там, де люди сповнені активної діяльносте, легше також і зійти на манівці. Ніколи не блукає й не наражається на небезпеку лише той, хто ніколи не береться ні за яку справу. Отож ця книжка передусім для тих, хто відчуває потребу долучитися до чогось важливого й для кого слово «духовність» не втратило своєї цінносте й привабливости. Це видання слугує не лише як самодопомога, а принесе користь усім, хто в будь-якій формі присвятив себе служінню в Церкві: у сповідальниці, у харизматичних спільнотах, у монастирях.

Боротьба за свободу

Чому ця книжка для такого широкого кола людей, яких цікавить духовність? Тому що вона пропонує правильне, католицьке трактування відповідей на запитання про те, як формувати добру духовність. Дає їй визначення, наводить чимало яскравих прикладів, відповідає на проблеми, із якими часто борються католики: невігластво, скрупульозне сумління, незрілість, інфантильність, депресія, фобії, проблема одержимості, «містика» тощо. Існує навіть чимало рухів у Церкві, які — на жаль — будують на цих проблемах свою «харизму», але водночас не сприяють зрілості своїх членів, а плекають залежність та інфантилізм.

Ґживоч К. - Патологія духовности - Від нездорової релігійности до зрілої віри

Пер. з польськ. Т. Різун. – Львів : Свічадо, 2023. – 160 с.

ISBN 978-966-938-553-6

Ґживоч К. - Патологія духовности – Зміст

Мішанина світла й тіні. Вступ

I. Ơ Критерії здорової духовности
II. Едукаційні розлади
III. Нав’язливі стани, скрупули й блюзнірські думки ..
IV. Інфантильна особистість іƠпозиція Божого синівства
V. Ơ Релігійний фанатизм іƠзріле свідчення
VI. Депресія іƠмістична ніч духу
VII. Одержимості

Примітки

Знання перетворюються на мудрість, коли вводимо їх у нашу молитву. Самі тільки знання – це ще не мудрість. Самі тільки знання – це ще не любов. Можна накопичити багато знань і не любити. Знання перетворюються на мудрість, на любов, коли вводимо їх у подію молитви. Саме цьому слугують дні зосередження, реколекції. Йдеться не так про відкриття нового, як про поглиблення часто дуже очевидного, що іноді найлегше втратити. Багатьом із нас відомо з досвіду, що найлегше в житті втратити те, що найважливіше, те, що істотне. Найшвидше втрачаємо те, що нам найближче.

Христос заохочує своїх учнів піти самим осторонь, кудись на самоту. Звернімо увагу, що Він висловлює своє прохання трьома фразами: «самі одні», «осторонь», «кудись на самоту». Використовує наведені вище слова, щоб наголосити на тому, що має відбутися. Христове прохання піти осторонь висловлене в контексті події спільноти. Перш ніж прозвучали ці слова, учні були разом з Учителем, разом із людьми. Те, що відбувається далі, також веде до зустрічі з людьми. Ми маємо побачити тут глибокий зв’язок, якого ніколи не можна розривати, – зв’язок між досвідом спільноти та досвідом усамітнення. Спільнота і усамітнення – їх не можна розділяти, бо вони потребують одне одного. Це як візок на двох коліщатах: якщо одне відпаде, то візок почне крутитися навколо власної осі. Щоб життя не крутилося навколо себе, для нашого «візка» потрібні два коліщатка: і спільнота, і усамітнення.