Ісіченко - Мужність віри

Іван Кунцевич перебрався до Вільна підлітком, у тому віці, коли нові життєві враження особливо глибоко зачіпають людську свідомість. Напевно, коли батько віддавав Івана за помічника до свого столичного знайомого Якинта Поповича, то розраховував на вишкіл сина у купецькому ремеслі. Купецтво було верствою солідною, заможною, і, попри те, що не мало громадянських прав і привілеїв, у містах, що жили за маґдебурзьким правом, фактично займало панівне становище. Саме воно разом із ремісничими цехами формувало міський патриціат. Отже, і батько, Гавриїл Кунцевич, і Якинт Попович мали підстави цінувати свій фах й очікували того самого від юного учня.

 

Місто Володимир, де народився і виріс Іван, було колись столицею Руського королівства. Але у часи Кунцевича (протягом 1593–1603 рр.) волинський воєвода Олександр Острозький резидував у власному маєтку, шляхетські сеймики збиралися в Луцьку, туди ж перебрався римсько-католицький єпископ. Найімовірніше, місто Іванового дитинства мало вигляд тихої провінції, закиненої між волинські ліси. Пожвавлювали його життя хіба що масштабні ярмарки, котрі відбувалися тричі на рік.

 

Та ось юнак опиняється серед столичного гармидеру Вільна, де повсякдень вирує життя. Давня столиця литовської княжої династії Ґедиміновичів дещо поступалася королівському Кракову кількістю населення (вважається, що в середині XVI ст. в Кракові жило десь 30 тис. людей, а у Вільні – 20 тис.), але перевершувала етнічною та конфесійною строкатістю. Чеський єзуїт Балтазар Гостоунський (чеськ. Baltazar Hostounskэ; 1534/1535–1600), організатор колегіуму у Вільні, у той час писав, що в місті, крім литвинів (напевне, насправді переважно білорусів), живуть русини (українці), поляки, татари, німці, євреї, італійці, вірмени, діють як католицькі, так і православні храми, мечеть, лютеранське й кальвіністське зібрання. Можна сміливо додати до цього переліку синагоги: на середину XVII ст. у місті налічували близько 3 тис. євреїв. Згодом євреї називатимуть Вільно «Ієрушалаїм де-Лита», тобто «Литовський Єрусалим».

 

Вільно як столиця великого князя Литовського Гедиміна уперше згадується 1323 р. Десь перед тим у місті оселилися францисканці, а після хрещення Литви у 1387 р. Вільно стало центром римсько-католицької дієцезії, тут були побудовані монастирі бернардинців, бернардинок, домініканців та ін., катедральний собор, парафіяльний костел св. пророка Йоана Хрестителя. Заснований 1570 р., єзуїтський колегіум у 1579-му перетворився на академію – першу в Східній Європі вищу школу.