Казанова - По той бік секуляризації

Між сучасним релігійним деномінаціоналізмом і сучасною демократичною партійною політикою існує певна спорідненість. Те й те виходить з визнання множинності як неминучого суспільного факту. Питання полягає в тому, чи можемо ми прийняти не лише множинність як неминучий суспільний факт, а й плюралізм — релігійний і політичний — як цінність і благо, що збагачує людську індивідуальність і спільноту. 

 

Хоча відсутність релігійної єдності суперечить вкоріненим у релігії власне релігійним, а також націоналістичним традиціям, насправді вона може виявитися благом, яке сприятиме формуванню релігійно толерантної, етнічно, мовно й культурно плюралістичної, демократичної України. Церкви та релігійні деномінації — принаймні ті, що доктринально належать до транснаціональних релігійних інституцій та обстоюють універсалістські релігійні домагання, — можуть позбутися розуміння себе як культів спільноти, притаманних національній державі, перетворившись натомість на добровільні релігійні об’єднання, вкорінені в громадянському суспільстві, а не в нації чи державі. 

 

Пер. з англ. Олексія Панича

К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2017. 264 с.

ISBN 9781־486־378־966־

 

Передмова автора 

 

Нагода представити цю невелику збірку моїх обраних статей українському читачеві є для мене особливою честю та великим задоволенням. Ці статті присвячені деяким центральним темам, якими я займався впродовж останніх двох десятиліть, після публікації моєї книги «Публічні релігії в сучасному світі» (Public Religions in the Modern World, Chicago, 1994). У цій книзі я критично переглянув панівну теорію секуляризації та ліберальну політичну теорію приватизації релігії, і це допомогло змінити напрямок подальшого вивчення релігії та політики в сучасному світі. Перша у нинішній збірці стаття під назвою «Приватні та публічні релігії» була головним аналітичним розділом моєї книги, решту якої становили історичні розділи, присвячені ролі релігії (зокрема католицизму) в Іспанії, Польщі, Бразилії та Сполучених Штатах — тобто у «першому», «другому» і «третьому» світі. Наступна стаття, «Переосмислення публічних релігій», містить самокритичний перегляд моєї первинної теорії на підставі аналізу інших регіонів, ніж християнський Захід, інших церковних інституцій, ніж Католицька Церква, та інших суспільних середовищ, ніж національні громадянські суспільства. У такий спосіб я намагався накреслити глобальну порівняльну схему. Ця стаття стала важливим кроком від методологічного націоналізму до глобалізаційної перспективи, яка відтоді надихала більшість моїх праць. 

 

Наступна стаття, «Досліджуючи постсекулярне», звертається до ідей німецького філософа Юргена Габермаса й демонструє загальну зміну перспективи, до якої причинилися й мої праці разом із дослідженнями Чарльза Тейлора й Талала Асада. Ідеться про перехід від вивчення релігії з погляду секулярності до ширшого феноменологічного аналізу секулярного, секулярності та секуляризму. Також у цій статті я стисло підсумовую різні релігійні та секулярні процеси в сучасній Європі та СІЛА, що дає мені підстави для спростування європоцентричного припущення, буцімто модернізація сама собою веде до секуляризації. Наступна стаття, «Політика нативізму», продовжує порівняльний аналіз процесів у Європі та СІЛА, зосереджуючись на ролі транснаціональних міграцій у поширенні релігійного плюралізму та пов’язаних із ним викликів для усталених національних норм. Тут порівнюються — дрібку провокативно — виклик, яким були іммігранти-католики для протестантської Америки від середини дев’ятнадцятого до середини двадцятого століття, і виклик, що ним були іммігранти-мусульмани для сучасної секулярно-християнської Європи. Нативістські реакції в обох прикладах є доволі схожими. 

 

Наступна стаття присвячена релігійній динаміці в сучасних глобальних містах. Тут я намагаюся викрити найбільш засадничу ваду традиційних европейських теорій модернізації та секуляризації: а саме, припущення, що урбанізація як така була головним рушієм процесів секуляризації, а сучасне місто є взірцевим секулярним простором, позбавленим релігії. Навпаки, порівняльний погляд на сучасні міські процеси в США та інших неєвропейських суспільствах виявляє різноманітні нові процеси релігійного новаторства. Це спростовує припущення, буцімто урбанізація завжди тягне за собою релігійний занепад. Визнаючи незаперечну кореляцію між урбанізацією та секуляризацією в більшості країн Західної Європи, я пропоную альтернативне пояснення: на мій погляд, в європейському контексті секуляризацію спричинила насамперед криза особливої форми примусової конфесіональної гомогенної релігійної територіалізації, яку в Європі насаджували відповідно до вестфальського принципу cuius regio eius religio (за яким правитель визначає релігію своїх підданих). Безумовно, урбанізація в Європі принесла звільнення від цієї примусової релігійності. Враховуючи відсутність індивідуальних релігійних альтернатив (за браком життєздатного релігійного плюралізму), а також поширену серед європейців думку, що бути сучасним означає бути секулярним та нерелігійним, урбанізація й модернізація тут справді потягли за собою докорінну секуляризацію. Проте в інших незахідних контекстах, зокрема й (як буде коротко показано) в сучасній Україні, урбанізація може насправді спонукати зростання релігійного плюралізму та релігійне відродження. 

 

Остання стаття збірки містить автобіографічні роздуми про зміну тематики моїх соціологічних розвідок від модернізації до секуляризації й далі до глобалізації. Моя докторська дисертація «Етика Opus Dei та модернізація Іспанії» відображала панівну парадигму модернізації в тодішній соціології. Мої подальші праці сприяли переглядові провідної на той час парадигми секуляризації не лише в соціології, а й в усіх суспільних науках. В останні два десятиліття мої дослідження дедалі більше зверталися не лише до глобальнішої порівняльної моделі в плані тематики, а й до нової парадигми глобалізації, яка кидає виклик і методологічному націоналізму, що переважає в порівняльно-історичному суспільствознавстві, і європоцентричній телеології західної секулярної модерності. Втім, підготовка цих статей для українського видання дала мені нагоду стисло проаналізувати сучасні релігійні та секулярні процеси в Україні в порівняльному європейському та світовому контексті. Я мав щасливу можливість часто відвідувати Україну від 1989 року, спостерігаючи тут складний розвиток паралельних, але взаємопов’язаних процесів державотворення, розбудови нації, ринкових реформ і формування громадянського суспільства. Усе це були нові явища у пострадянській Україні. В усіх цих напрямах було досягнуто чимало, але всі чотири зазначених процеси ще не привели до вирішальних здобутків.