Мартін - Ісус

Щоразу, коли я казав друзям, що пишу книжку про Ісуса, вони неодмінно сміялися. Широта цього замислу видавалася неосяжною. Але коли я пояснював, що книга зосередиться тільки на конкретних біблійних фрагментах, один мій приятель запитав розсудливо: «Що ти скажеш таке, що ще не сказано?».

 

«Певне, напишу про Ісуса, якого зустрів у своєму житті, - відказав я. - Це той Ісус, про якого ще не писали». Ви немовби почули, як друг розповідає вам щось несподіване про спільного друга. «Я ніколи про нього такого не знав», - напевне, скажете ви здивовано. Подивившись на приятеля чужими очима, ви, можливо, почнете цінувати його більше. І врешті-решт зможете зрозуміти його цілком по-новому.

 

Тож я хотів би запросити вас познайомитися з Ісусом, з яким ви уже знайомі, але цілком по-новому. Або, якщо ви не знаєте про Ісуса багато, я хотів би відрекомендувати вас Ісусові, якого знаю і люблю, особі, що перебуває в осерді мого життя. Пізнання Ісуса, як і пізнання іншої людини, стало моєю прощею. Частиною цієї прощі була мандрівка до Ізраїлю, яка змінила моє життя.

 

Джеймс Мартін ; пер. з англ. О. Гладкий

Львів : Свічадо, 2018. 416 с.

ISBN 978-966-938-175-0

 

ВІДГУКИ ПРО КНИГУ «ІСУС»

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

ХТО ТАКИЙ ІСУС?

ПОДЯКА

БІБЛІОГРАФІЯ

ПОДАЛЬШЕ ЧИТАННЯ

ПРИМІТКИ

 

 

Ісус іде разом зі своїми приятелями до Кесарії Филипової, міста зо двадцять п’ять миль на північ від Галилейського моря. Історія ця зринає в середині Євангелія від Марка. Як грім серед ясного неба, Ісус запитує: «За кого люди мають мене?». Видається, що це питання заскочило приятелів зненацька. Можливо, вони зніяковіли, неначе хтось зачепив заборонену тему. Можливо, вони потай вже обговорювали саме те питання, міркуючи, кому би вистачило прямоти спитати Ісуса про Його особу. Можливо, Ісус підслухав, як вони сперечалися про те, хто Він. Учні несміливо відповідають. «За Йоана Хрестителя, інші - за Іллю, - кажуть вони, - ще інші за одного з пророків». Мабуть, що це правдиве узагальнення повселюдної думки тих часів. Ірод, правитель Галилеї на початку І століття, гадав, що Ісус може бути воскреслим Йоаном Хрестителем. Чимало юдеїв вважали, що повернення Іллі передвіщає царство Боже, і деякі мешканці тих країв чекали на нього. І порівняння з пророком на взір, скажімо, Єремії, видавалося досить розумним через подібності між ним та Ісусом. Але учні обачно уникають казати, у що вони вірять. Тож Ісус навпростець питає їх: «На вашу ж думку, хто я?». Хто Він? Навіщо ще одна книжка про цього юдея з І століття? Навіщо я віддав стільки років, вивчаючи життя мандрівного проповідника з провінційного містечка? Навіщо я два тижні тинявся по Ізраїлю під палючим сонцем, щоб побачити місця, де жив колишній Тесля і куди Він міг (або не міг) навідатися? Ба більше, навіщо я присвятив своє життя Ісусові? Відповіді обертаються довкола питання, ким я вважаю Ісуса, а тому буде правильно розповісти вам про це, перед тим як ми розпочнемо нашу прощу.

 

Мій вихідний пункт - це класичне богословське твердження: Ісус Христос цілковито людина і цілковито Бог. Це одна з перших речей, які християни дізнаються про свою віру. Але що це означає? Передусім, Ісус з Назарету, чоловік, що ходив по землі Палестини І століття, не був Богом, що удавав з себе людину2. Він був людиною з плоті й крови, реальним, правдивим чоловіком, який досвідчував усе те, що й інші люди. Ісус народився, жив і вмер - як і всяка інша людина. Дитятко на ім’я Ієшуа прийшло в цей світ таке ж безпорадне, як і кожне немовля, і було так само залежне від своїх батьків. Воно потребувало, щоб Його доглядали, носили на руках, плескали по спинці і перевдягали. Виростаючи в невеличкому місті Назареті, Ісус обдирав коліна до кам’янистого ґрунту, стукався головою об двері і проштрикував шпичаками пальці. Він бачив, як сходить і заходить сонце над землею Галилеї, міркував над тим, як далеко місяць, і розпитував, чому мерехтять зорі.

 

Ісус мав таке ж тіло, як і ми з вами, і це означало, що Він їв, пив і спав. Він відчував сексуальні бажання і потяги. Дорослий Ісус спізнавав радість і сум, сміючись з того, що видавалося Йому кумедним, і плачучи у мить втрати. Як повноцінна людина з повноцінними людськими почуттями, Він відчував зневіру і завзяття. Він втомлювався наприкінці довгого дня і час від часу нездужав. Він розтягував м’язи, відчував нудоту і, певне, вивихнув ногу раз чи два. Як і всі ми, Він пітнів, пчихав і чухався. Ісус спізнав усе, що властиве людині - окрім гріха. Людськість Ісуса - це камінь спотикання для багатьох, зокрема і деяких християн. Євангельські події, які засвідчують, що Ісус виявляв гарячі і навіть непринадні людські емоції, можуть збентежити тих, хто воліє зосереджуватися на Його божественності. Одного разу в Євангелії від Марка він гостро промовляє до жінки, яка просить Його оздоровити дочку. Ця жінка - не юдейка, і через це Ісус проганяє її, нечуло зауваживши: «Не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам». Це пекучий докір, незважаючи на контекст. Коли жінка відповідає, що навіть щенята дістають крихти зі столу, Ісус лагідніє. І оздоровлює її дочку.

 

Чому Ісус говорив так гостро? Чи сталося це тому, що Він відвідував «країну Тирську», як називає її Марко, неюдейську територію, де, імовірно, від Нього не чекали ніяких чуд? Якщо так, то чому не відповів цій жінці ласкавіше, замість того щоб вживати слово, яке вважалося в Його часи «вкрай образливим»? Чи Ісус прагнув випробовувати й розбудити її віру? Якщо так, то Він обрав досить жорстокий спосіб, який суперечить співчутливому Ісусові, якого ми найчастіше сподіваємося зустріти у Євангеліях. Однак, можливо, Ісус мав чогось навчитися з упертости жінки: Його місія поширюється на всіх, а не лише юдеїв. Або, можливо, Він просто втомився. На кілька рядків раніше в Євангелії Марко каже нам: «Він увійшов у дім і не хотів, щоб хто-небудь довідався про це». Можливо, Його різка заувага вказує на фізичну втому. Хоч там як (а ми ніколи не будемо знати напевне), але обидві можливості - що Він навчається і міг втомитися - показують людськість Ісуса у всій її повноті. Але є ще друга частина розповіді: оздоровлення. Ісус каже до жінки: «За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки». Вона повернулася додому, каже Марко, і знайшла дитину, що лежала на ліжку - «біс вийшов». «Цілковито людина і цілковито Бог» означає, що Ісус з Назарету був не просто добрим чоловіком, натхненним учителем і святою людиною. Ба більше, харизматичний Тесля був не тільки розумним оповідачем, пристрасним цілителем чи відважним пророком.

 

У відповідь на Ісусове питання: «На вашу ж думку, хто я?», Петро врешті-решт відповідає: «Ти - Месія». Але Ісус є Бог, і це щось далеко більше, ніж міг осягнути Петро, навіть визнавши його за Месію. Ісус чинив приголомшливі речі, які євангельські автори називають «могутніми ділами» або «знаками». Нині ми звемо їх чудесами: зцілення недужих, утихомирення бурі, воскресення з мертвих. Раз у раз Євангелії розповідають, що Ісусові послідовники, які довго були з Ним, все одно «здивовані» і «зачудовані» Його діяннями. «Ніколи ми такого не бачили!» - каже натовп, після того як Ісус зцілив розслабленого в Євангелії від Марка. Після того як Він утихомирив бурю на Галилейському морі, Матей пише: «І здивувались люди та й заговорили між собою: «Хто це такий, що і вітри і море Йому слухняні?»6. Навіть обмовники зауважують його чудеса, як у тому випадку, коли його осуджено за зцілення чоловіка в суботу. Чудеса - це істотна частина історії про Ісуса, так само, як інші знаки Його божественности. І зокрема воскресення.

 

Якщо людськість Ісуса - це камінь спотикання для багатьох, то Його божественність - тим паче. Для раціонального, сучасного розуму розмова про надприродне може бути обтяжливою - і неприємною. Чимало сучасних чоловіків та жінок захоплюються Ісусом, однак не зважуються визнати Його божественности. Попри ту увагу, яку Євангелії приділяють Його «чудодійній силі», багато хто воліє обмежувати ідентичність Ісуса особою мудрого вчителя. Томас Джефферсон зайшов настільки далеко, що створив власне Євангеліє, зосередившись на моральному вченні Ісуса і (буквально) вирізавши з нього чудеса та інші згадки про Його божественність. Джефферсон віддавав перевагу власній версії Ісуса, а не тій, яку ми бачимо в Євангеліях. Як і багатьох інших, його бентежили деякі епізоди з життя цього Чоловіка. Він потребував Ісуса, що не загрожує і не бентежить, Ісуса, якому він міг би дати раду. Ознайомившись з редагованою версією Нового Завіту Джефферсона, дослідник Нового Завіту Е. П. Сандерс дійшов висновку, що мудрець з Монтічелло створив Ісуса, який зрештою «вельми скидався на Джефферсона». Але і людськість, і божественність - це частина історії Ісуса. Оминіть одне або друге, відітніть незручні фрагменти, і мова вже йтиме зовсім не про Ісуса. Це буде наше творіння.

 

Традиційне уявлення про одночасну людськість і божественність Ісуса ставить стільки ж питань, як і дає відповідей. «Цілковито людина і цілковито Бог» - це, вживаючи сильне слово, тайна. Те, про що можна розмірковувати, але годі збагнути. Наша книжка дослідить це питання, однак не висловить якихось нових богословських припущень. По-перше, я вірю у традиційне християнське розуміння Ісуса Христа. По-друге, я не професор богослов’я. Якщо вам потрібна довга богословська дискусія, як належить розуміти Тройцю, то є чимало книжок, які можуть впоратися з такими темами далеко краще, ніж я. Підкажу вам деякі з них у подальших розділах. Не є ця книга і коментарем до Біблії, науковою працею, що вичерпно аналізує кожен біблійний вірш, у цьому разі - Євангелії. Коментарі до Біблії зосереджуються на історичному, політичному і соціологічному контексті біблійних книг, зокрема авторстві, датах і місці; яким чином було редаговано тексти; значенні оригінальних єврейських чи грецьких слів; імовірних вислідах цих текстів для тогочасних читачів; релігійному підґрунті текстів; паралелях між розгляданим віршем та іншими місцями Біблії; і богословських тлумаченнях тексту в різні історичні часи. Упродовж всієї книжки я спиратимуся на коментарі найкращих учених. Однак ця книга - не довідник.

 

То чим є ця книга? Це погляд на Ісуса з Євангелія - крізь призму моєї освіти, досвіду, молитви і, віднедавна, прощі до Святої землі. А також крізь призму віри. Здебільшого моє розуміння Ісуса походить зі студій - і офіційних, і неофіційних. Як і кожен католицький священик, я кілька років вивчав богослов’я в магістратурі. Упродовж того періоду ми з однокурсниками присвятили чимало часу ретельному дослідженню Нового Завіту. Детально розбираючи розповідь і часто аналізуючи тексти - рядок за рядком і слово за словом - ми прагли розкрити смисл Ісусових слів та вчинків. Я вивчав Новий Завіт ще до богословських студій. За кілька років до того, навчаючись філософії під час свого єзуїтського вишколу, я навіть трохи вивчив грецьку, щоб прочитати євангельські тексти в оригіналі. Властиво, вивчення грецької мови Нового Завіту стало найрадіснішим освітнім досвідом у моєму житті. Одного весняного дня професор викликав мене перекласти перші рядки Євангелія від Йоана, і коли я прочитав: «Споконвіку... було... Слово», мені здалося, що серце зараз вирветься з моїх грудей. Невелике знання грецької дає змогу зауважувати речі, які оминають навіть найкращі переклади. Одна річ - прочитати англійський переклад Євангелій, який каже, що Ісус, побачивши недужого, «змилосердився». І зовсім інша - прочитати грецьке splagchnizomai, яке означає, що Ісус зворушився самим своїм єством, буквально, нутром. Іншими словами, Ісус відчував співчуття у нутрощах. Подеколи я звертатимуся до грецької мови, якщо це допоможе нам краще зрозуміти, який смисл вкладає автор Євангелія в те чи інше слово чи фразу.

 

Поза академічними курсами я також чимало вивчав Ісуса самостійно. Долучившись до єзуїтів, я захопився книжками про так званого «історичного Ісуса». В історичних студіях про Ісуса вчені прагнуть якомога більше пояснити все те, що ми знаємо про життя і часи Ісуса з Назарету. Книжки і статті про історичного Ісуса приділяють увагу таким питанням, як релігійні звичаї в єврейській культурі Палестини І століття, соціоекономічні реалії життя під римським урядуванням і способи, якими тесля міг прогодувати свою сім’ю в невеликому селі в Галилеї. Таке дослідження допомагає нам краще зрозуміти Ісуса в контексті Його часу. Один короткий приклад: в одній зі своїх притч Ісус снує за¬ хопливу оповідь про слугу, який опікується «талантами» свого пана. Якщо ви знаєте, що талант - це величезна сума грошей, яка дорівнювала п’ятнадцятьом рокам платні поденного робітника, то зможете краще зрозуміти, навіщо Ісус використав цей термін у своїй оповіді. Ви зрозумієте притчу - а відтак і самого Ісуса - краще. Дослідники історичного Ісуса використовують усі доступні засоби - наше розуміння культур І століття, знання місцевих мов і навіть археологічні знахідки в тому регіоні - щоб зрозуміти Його життя і часи. Такі студії тісно поєднані з так званою «христологією знизу», спробою зрозуміти Ісуса, виходячи з Його людськости. їхній вихідний пункт - Ісус як людина, «Ісус в історії». Але я прочитав також багато книжок і статей про Ісуса, що зосереджені не стільки на подробицях Його земного життя, як на Його місці у християнській вірі. Ці праці звертаються до таких тем, як воскресення, як Христос «спасає» нас і яка природа Його стосунків з Отцем і Святим Духом. Вони зосереджені на «Христі віри» і виходять з божественности Ісуса Христа. Це зветься «христолотією згори». Тут вихідним пунктом є Ісус як Син Божий.

 

Відмінність між цими двома підходами можна продемонструвати на короткому прикладі, до якого ми детальніше повернемося згодом: драматичній історії воскресення Лазаря. У середині Євангелія від Йоана брат Ісусових приятельок Марії і Марти помирає в місті Витанія, на самій околиці Єрусалиму. Ісус чує цю новину, чекає три дні, зустрічається з двома сестрами і зрештою відвідує могилу чоловіка. Ісус просить відкотити камінь і кличе: «Лазарю, вийди сюди!». І мертвий вийшов з гробу. Дослідник історичного Ісуса, вдавшись до богослов’я «знизу», може поставити питання: «Якими були юдейські поховальні практики тих часів? Чи має триденний період якийсь релігійний смисл? Чи якісь звичаї забороняли Ісусові відразу йти до гробу? Якою була роль жінки в юдейських поховальних обрядах? Чи якісь тогочасні юдейські традиції містять ідею воскресення?». Відповіді на ці питання допомагають нам повніше зрозуміти цю історію і проливають світло на те, що сказав і вчинив Ісус у Витанії того дня.

 

Хтось інший, оцінивши цю подію з погляду Христа віри і вдавшись до богослов’я «згори», може поставити трохи інші питання: «Що воскресення Лазаря розповідає нам про те, як божественна сила діяла в Ісусі? Як Ісусові вчинки при гробниці підкреслюють Його слова? Яким способом ідея Ісуса як життя виявляється в цій історії? Яким чином воскресення Лазаря передвіщає воскресення самого Ісуса? І як саме історія про Лазаря перегукується з тим, як ми відгукуємося на голос Божий у нашому житті тепер?». Обидва ці комплекси запитань важливі, і якщо ми випустимо з уваги один чи другий погляд, то ризикуємо перетворити Ісуса або в Бога, що вдає з себе людину, або в людину, що вдає з себе Бога. Два підходи доповнюють одне одного, а не суперечать один одному. Щоб сповна пізнати Ісуса Христа, вірні мають розуміти Ісуса з історії, чоловіка, що ходив по землі, і також зустріти Христа віри, Того, хто воскрес із мертвих. Обидва підходи прагнуть відповісти на питання, яке так непокоїло учнів по дорозі Кесарії Филипової: «Хто такий Ісус?». Обидва підходи вкрай суттєві, і обидва буде використано в цій книжці, хоча акценти можуть зміщуватися залежно від історії.

 

Ба більше, Ісус завжди - цілковито людина і цілковито Бог. Тобто Ісус - не людина під час однієї події і Бог - під час іншої, хоч як би це не здавалося в кожному окремому епізоді Його життя. Він - Бог, коли пиляє дерев’яну дошку, і людина, коли воскрешає Лазаря з мертвих. Коли ми читаємо різні євангельські розповіді, нам може видаватися, що Його людськість більше видно в одних, а божественність - в інших. І в цій книжці деякі розділи виокремлюють ті частини Ісусового життя, які читачі можуть пов’язувати з Його людською природою (наприклад, Його теслярську роботу); інші зосереджуються на подіях, які дехто може пов’язувати з Його божественною природою (оздоровлення розслабленого). Але навіть формулювання вводять нас в оману, бо Ісус - завжди Бог і людина, байдуже, чи зцілює Він розслабленого, чи майструє стіл. Його дві природи нероздільні, повсякчас об’єднані в одній особі. Є також питання про Його цілковито людську і цілковито божественну особу, на які ми не можемо відповісти. Що відбувалося в розумі Ісуса? Як Його людськість «співпрацювала» (вживаючи незграбне слово) з Його божественністю і навпаки? Ці питання, як і багато інших речей, мусять залишитися таємницею. Але хоча Ісусова ідентичність як цілковито людського Сина Божого, залишається таємницею, це прекрасна таємниця, найпрекрасніша, що мені відома, і цілком варта того, щоб над нею роздумувати.

 

За межами академічних студій я пізнавав Ісуса трьома іншими способами: через молитву, досвід і прощу. Двадцять п’ять років тому я вступив до Товариства Ісуса, римо-католицького ордену, що більше відомий як єзуїти. Невдовзі після того, як я потрапив до єзуїтського новіціяту (першого ступеня навчання), мене ознайомили з прекрасним способом молитви, який з XVI століття популяризував св. Ігнатій Лойола, засновник ордену єзуїтів. Це метод молитви має чимало назв: ігнатіянське споглядання, образна молитва і відтворення місця. Ігнатіянське споглядання запрошує вас відвідати в уяві біблійну сцену. Наприклад, якщо ви молитеся про Ісуса та Його учнів, яких буря застала в човні на Галилейському морі, то спробуєте уявити себе в човні з учнями і поставите собі кілька запитань, бажаючи знайти собі місце у цій сцені. Ви могли би спитати: «Що ви бачите? Скільки учнів у морі? Який вираз мають їхні обличчя? Наскільки бурхливе море? Що ви чуєте? Виття вітру? Рибальські снасті, що совгаються в човні? Що вам пахне? Ви в рибальському човні, а тому там, мабуть, пахне залишками денного лову. Що ви відчуваєте? Домоткана одіж мусила бути важка, просочившись водою, яку наганяла буря. І який смак у вас на устах? Мабуть, що солоних бризок». За допомогою такої образної методики ви прокручуєте у думці євангельську розповідь, а після того звертаєте увагу на свої враження.

 

Ігнатіянське споглядання не вимагає будь-яких особливих духовних талантів. І не вимагає, щоб ви вважали правдивою кожну подробицю оповіді. (Як ми побачимо далі, деякі євангельські розповіді про ті самі події різняться). Воно лише запрошує вас пережити біблійні історії у своїй уяві, а також прийняти, що Бог може діяти через вашу уяву, щоб дати вам змогу побачити деякі речі у новому світлі. Сам Ісус просив людей використовувати уяву, пропонуючи їм притчі. Коли хтось запитував: «Хто мій ближній?», Ісус відповідав не визначенням, а історією про доброго самарянина, по суті, кажучи своїм слухачам: «Уявіть собі, що таке відбувається». Деякі частини Ісусового життя легко достосувати до ігнатіянського споглядання - яскраві історії про зцілення недужих просто вимагають такого різновиду молитви. Ще один приклад - це Ісусове життя в Назареті між дванадцятим і тридцятим роком. Оскільки лише один рядок написано про такий довгий проміжок часу, ці роки названо його «прихованим життям». Важливо осмислити, яким могло виглядати Його буденне життя, і результати розвідок про історичного Ісуса можуть заповнити деякі проміжки та допомогти нам уявити Його життя у Назареті І століття.

 

Отже, деякі частини цієї книги народилися з моєї молитви; і, готуючись до написання, я перечитав свої духовні щоденники. Але важливе інше: обговорюючи життя Ісуса, я буду чітко розмежовувати те, що походить з Євангелій, християнської традиції та історичних досліджень, а що - з наукових припущень і особистої молитви. Я буду вказувати, що саме є припущенням, а що - ні. Мої здогади щодо Ісусового життя також походять з досвіду. Христос живе, направду воскреслий, і не тільки «праворуч Отця», як стверджує Нікейський символ віри, але й в житті людей навколо нас. Один чудовий образ, що належить св. Павлу, зве спільноту вірних «Христовим тілом» на землі. Тож я зустрічав Христа в тих служіннях, де мені довелося працювати. У Кінгстоні на Ямайці - серед сестер Матері Терези. У Найробі в Кенії - серед східноафриканських біженців. У Чикаго - серед членів вуличних банд. У Бостоні - серед ув’язнених чоловіків і жінок. А також у парохїї в заможній околиці міста Нью-Йорка. Матір Тереза часто говорила про зустрічі з Христом «у розпачливій подобі», коли працювала серед бідних. І я також не раз зустрічав Христа серед них. Але ви можете знайти Христа будь у кому.

 

Як написав поет-єзуїт Джерард Менлі Гопкінс: бо грає Христос водночас у тисячах місць - Хоч не Його зграбні рухи і погляд очей ясних, Милується Ним Отець у рисах людських облич. Висловлюючись менш поетично, ми зустрічаємо Христа в людях, що довкола нас. Життя кожної особи може щось розповісти нам про Бога. Тож я буду ділитися історіями про зустріч з Богом в інших і через інших. Чимало новозавітних текстів набули більшого смислу завдяки особливим подіям у моєму житті. Коли ви стикаєтеся з біблійним віршем у критичну хвилину, часто видається, що цього уривка ви раніше ніколи не бачили. Ви зауважуєте дещо нове, і уривок набуває непомильної актуальносте. Одна річ - читати історію про те, як Ісус вгамовує бурю в морі, коли ваше життя спокійне, і зовсім інша - коли воно вирує. Пов’язуючи деякі з цих біблійних уривків зі своїм досвідом, я надіюся допомогти вам також знайти такий зв’язок. Зрештою, значна частина цієї книжки буде просякнута ідеєю прощі, а також структурована навколо неї. Два роки тому я мандрував зі своїм приятелем-єзуїтом до того краю, яке християни називають Святою землею, території в Ізраїлі і навколо, де відбувалося чимало подій Старого і Нового Завіту.

 

Моя проща до Святої землі була приголомшлива. То було майже неймовірно - відвідати місця, де жив Ісус. Коли я вперше угледів Галилейське море, його мерехтливі синьо-зелені води, оточені рожевуватими піщаними пагорбами під сліпучим сонцем, то було наче мрія. За кілька днів до того, під час нашого перебування в Єрусалимі, ми з приятелем Джорджем натрапили на купальні Витесди, які Євангеліє від Йоана називає місцем, де Ісус оздоровив розслабленого. Йоан описує їх як водойму з «п’ятьма критими переходами». Століттями деякі вчені сумнівалися, що та водойма колись існувала. Але археологічні розкопи в XIX столітті виявили майже цілий комплекс - зокрема й ті «п’ять критих переходів», достоту, як описав Йоан. То було невимовно зворушливо - бачити не лише місце, де Ісус вчинив чудо, але й підтвердження правдивосте Євангелій. Там було п’ять переходів: один, два, три, чотири, п’ять. Он вони. І Він був тут. Упродовж двох тижнів ми з Джорджем побували майже всюди, куди навідувався Ісус: і це, звісно, не тільки Єрусалим, Вифлеєм і Назарет, але й місця, які традиційно пов’язують з Його служінням навколо Галилейського моря: Гора Блаженств, де він читав Нагірну проповідь; кам’янистий берег, де Він покликав перших учнів; затоку, з якої розповідав притчі, сидячи у човні своїх учнів. Коли я бачив те, що бачив Ісус, і стояв, де стояв Він (чи принаймні поблизу), глибшала моя віра і захоплення Євангеліями.

 

Крім того, проща навчила мене речей, які я не знав з книжок. Передовсім, наскільки близько були ті місця, де сталося чимало чудес, від Галилейського моря. Лише за кілька годин можна обійти узбережжя і відвідати місця, де відбулося те, що Євангелії називають «dynameis», «могутніми ділами». По-друге, наскільки далеко були деякі з міст. Одне діло - прочитати, що Ісус та Його учні ішли від Єрусалиму до Єрихону; і зовсім інша - проїхати цю відстань машиною (приблизно година) і уявити собі, наскільки обтяжливою мала бути ця піша подорож у Палестині І століття. Невеликі подробиці виринають щохвилини. Одного спекотного дня, стоячи на тому місці, де, найпевніше, Ісус розповідав свої притчі на краю Галилейського моря, я озирнувся і зауважив у довколишньому краєвиді скелястий ґрунт, родючий ґрунт і тернисту рослинність. Мені відразу згадалася Ісусова притча про сіяча, де селянин засіває зерно на саме таких різновидах ґрунту. Уперше я усвідомив, що Ісус, проповідуючи, міг описувати не абстрактні ділянки землі (як-от «спробуйте уявити собі кам’янистий ґрунт»), а те, на чому стояли його слухачі. Я уявляю собі, як Він показував рукою, кажучи: «Погляньте на оту землю»). Той досвід нагадав мені слова приятеля, які той сказав мені, перед тим як я вирушив у дорогу. Подорож по Святій землі - це як відвідати родинне гніздо доброго друга. Хоч як добре ти знаєш його, опісля розумітимеш друга далеко краще. Загалом, моя проща наповнила Євангелія новими барвами, поглибила моє розуміння окремих розповідей і дала мені величезну кількість нової інформації про життя і часи Ісуса з Назареіу. Саме тому Святу землю часто називають П’ятим Євангелієм. Споглядаючи життя Ісуса, належить задіяти усе: студії, молитву, досвід, прощу і - віру. Належить задіяти усе це, щоб відповісти на питання, яке вперше постало перед учнями по дорозі до Кесарії Филипової: «Хто такий Ісус?».

 

Щодо структури книги, то я показуватиму життя Ісуса послідовно: починаючи зі звістки про Його народження і далі розповідаючи про Його дитинство, отроцтво, ранню і пізню юність - аж до хрещення від Йоана, приділивши особливу увагу Його прилюдному служінню і закінчивши Його останніми днями, смертю і воскресенням. Чотири Євангелія не завжди погоджуються щодо послідовности подій (і часто не містять тих самих подій), однак переповідають їх у більш-менш логічному порядку. А тому цілком можливо використовувати всі чотири у поєднанні. Я спиратимуся на різні книги «євангельських паралелей», які поєднують уривки з Матея, Марка і Луки відповідно до хронології. Долучити до них Йоана дещо важче, хоча й цілком реально; він також дотримується послідовности Ісусового життя. Коли ми дійдемо до важливих «теренів» у житті Ісуса, я поділюся історіями про те, що я бачив у тих місцях під час своєї прощі. Таким способом я сподіваюся ввести вас у цю мандрівку так, як я досвідчив її. Також запропоную вам роздуми про те, що окремі епізоди з Ісусового життя могли би розповісти нам нині.

 

Отже, кожен розділ міститиме якусь дорожню оповідь, студії над текстом і духовні роздуми. Наприкінці розділів я розміщу відповідні євангельські вірші, щоб спонукати вас самостійно знайомитися з Біблією. Ясна річ, я не розглядатиму кожної події з Ісусового життя, які зафіксовані в Євангеліях. Як я вже сказав, це не біблійний коментар. Та й не захочеться нікому читати книгу на чотири тисячі сторінок. Натомість зосереджуся на окремих подіях в Ісусовому житті, які мають найбільше значення для мене, і про які, з мого погляду, я міг би сказати щось нове. І не буду також аналізувати кожен уривок однаково докладно. Деякі історії вимагають ретельнішого аналізу, але розтягувати розповідь також не варто. Наприклад, я не буду обговорювати оповіді про Марію і Йосифа так само докладно, як дорослого Ісуса. Зрештою, не розповідатиму вам про всі ті місця, які відвідали ми з Джорджем. Ви цілком можете обійтися без опису того, як ми купували зубну пасту в аптеці в Єрусалимі чи мило у Тиверіяді. Ця книга написана, щоби бути доступною для кожного - і тих, хто лише починає роздумувати про Ісуса, і тих, яким видається, що вони добре знають цю тему. Вона призначена для людей глибокої віри чи взагалі без віри, які хочуть пізнати Ісуса. Але мій підхід - християнський. А тому я без сорому говоритиму про свою віру. Зрештою, я не буду спиратися на занадто велике попереднє знання Євангелій чи Ісусового життя й часів, але припускатиму, що ви спроможні наддати ходу і, як казав Ісус, піти за мною.