Проповідник Іван Підгорецький, щодо місійної праці та заслуг у поширенні євангельської правди між нашим українським народом, особливо в Західній Україні, є якщо не найвидатнішим з усіх українських баптистських проповідників двадцятого сторіччя, то напевно є одним із таких. Про його невтомну та рясно благословенну місійну працю між нашим українським народом ми писали вже кілька раз на сторінках журналу «Християнська Правда», а також у моїх книжках «НА ВУЗЬКІЙ ДОРОЗІ» і «НОВА ВІРА». Тому тут писати немає потреби.
Проповідник Іван Підгорецький літературною працею засаднило не займається. Він усе своє християнське життя присвятив для невтомної праці доброго благовісника-євангелиста і щирого душпастиря. Одначе тепер у старших своїх роках для відзначення свого ювілейного року П'ЯТДЕСЯТИЛІТТЯ своєї благословенної праці на Христовій ниві між нашим українським народом Бог поклав йому на серце бажання написати і видати друком на славу Бога та для духової користи читачів дві прекрасні брошури євангелізаційного змісту, — перша ця^ а друга, яка мас підназву «ЩО Ж Я МАЮ ЧИНИТИ ІЗ ХРИСТОМ?», приготовляється до друку. Віримо міцно, що обі ці брошури принесуть усім Шановним Читачам і Читачкам рясне благословення Боже!
Іл. Кубрин
Торонто, 15 квітня 1972 р,
І. Підгорецький – Тільки один крок
Торонто – Віндсор – Онтаріо – Канада, 1972. – Kiev Printers, Ltd. – 34 с.
ТІЛЬКИ ОДИН КРОК
«Так певно, як живе Господь^ між мною та смертю не більше кроку» (І Самуїлова 20:3).
Повищі слова сказав про себе ізраїльський цар Давид. Він пережив багато всяких небезпек, які часто траплялися в його житті ще від ранньої юности та аж до глибокої старости. Яка ж дуже жорстока ненависть збоку царя Саула переслідувала Давида тільки за те, що Давид був з Богом і Бог був з Давидом. Саул тяжко переслідував Давида, подібно так, як Каїн переслідував і забив невинного брата свого Авеля тільки за те, що Авель любив Бога і що приніс Богові кращу жертву, ніж Каїн. Бог сподобав Собі Авелеву жертву і рясно благословив його. Тому то Каїн через люту заздрість зненавидів брата свого Авеля і забив його, хоч Авель не був йому нічого винен. Ціле своє життя Давид тяжко страждав від різних своїх ворогів. Коли був пастухом у свого батька, він часто боровся з лютими звірами, які нападали на його отару овець. І він завжди перемагав навіть найлютіших звірів! З ним бо був Господь і давав йому потрібну силу проганяти від отари хижих звірів. Ще від його ранньої юности в його житті проявлялись божественні ознаки, які виразно вказували на те, що Бог призначив його бути царем Божого народу.
Одного разу жиди воювали з филистимлянами. Старші Давидові брати були на війні, їхній батько Єссей післав Давида провідати на фронті братів і доручити їм вояцького хліба. Давид був послушний своїм батькам. Він пішов небезпечними шляхами на фронтові поля до своїх рідних братів, яких він напевно щиро любив. Прибувши до братів, де шаліла кривава війна поміж Божим і поганським народами, Давид цікавився долею своїх братів та всього свого народу і бажав допомогти своїм рідним перемогти ворога. Між филистямлянами був один велетень-силач, що називався Ґоліят, якого ніхто не міг перемогти, та який був загрозою для ізраїльських військ. Тоді вояки мали зброю примітивну, не таку, як тепер. Ґоліят гордо зневажав військо Бога Живого і грозив йому перемогою. Це Давида засмутило і він постановив виступити до боротьби супроти страшного велетня Ґоліята. Інші ізраїльські вояки боялись Ґоліята, бож він був непереможний борець-велетень, незрівняний силач. Високий був шість ліктів і п ядь. А на голові його — мідяний шолом, і він одягнений був у панцера з луски; а вага того панцера — п’ять тисяч шеклів міді. А на ногах його — мідяні наголінники, а за плечима його — мідяний спис. А держак списа його — як ткацький вал, а вістря спису його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоноша. Давид же взяв свою пастушу палицю в руку, вибрав собі п’ять вигладжених камінців із потоку, і поклав їх у пастушу торбу, яку мав, а його праща — у руці його. З тим він пішов до Ґо- ліята. Ґоліят висміював його, а себе гордо вихвалював. Він грозив Давидові страшною неминучою смертю. Та Давид не злякався його, бо вірив, що Бог допоможе йому перемогти Ґо- ліята. Він Ґоліятові сказав: «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив». Ґоліят, певний своєї перемоги, злобно наступав на Давида, а Давид сміливо підходив до нього, поклав каменя в пращу і кинув його в саме чоло Ґоліята так сильно, що Ґоліят відразу зістав забитий і впав на землю. Отож тоді один Божий вояк виграв війну з филистимлянами і визволив Божий нарід з їхньої неволі та загрози, яка, здавалось, була неминучою.
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
