Пінкевич - До зустрічі в небі

Річка Прип’ять починає свій довгий шлях у Шацьких болотах вузеньким рівчаком, а біля Міста розливається широкими і глибокими плесами. Її береги багнисті і низькі, на них росте розкішна трава, яку скошують на сіно. Колись тут водилось багато риби, її ловили вершами і ятерями, вранці виносили на базар і продавали. Трясовиння полюбилось чиркам і крижням, вони тут так жирували, що під осінь ставали важкими й неповороткими, а пір’я на них аж виблискувало й вигравало різними барвами.

Біля самої окраїни на південний схід від річки відходив струмок, довкола якого утворилося широке болото, що ділило Місто на Старе і Нове. Коли було сухе літо, болото висихало, і люди йшли навпростець. Навесні танули сніги і низовина наповнювалася водою, і між Старим і Новим Містом розливалося велике озеро. На заході, біля церкви, ці дві частини з’єднувались дерев’яними кладками. Коли в Страсний четвер люди поверталися з церкви із запаленими свічками, мерехтливе світло їх відбивалося у воді, і це було хвилююче видовище.

У Місті жили українці, поляки і євреї. Більше третини населення становили українці, потім євреї, найменше було поляків. Поляки обіймали посади лісничого, вчителя, поліцейського. Де була служба та легша робота — там і поляк. Євреї переважно жили заможно. Торгівля була в їхніх руках. Вся чорна і важка праця діставалась українцям. Піщана та суглиниста земля родила погано. Праця на землі потребує твердих мозолів і рясного поту. Коли ставало менше роботи в полі, євреї наймали українців з підводами, щоб ті везли до Варшави дрова та інші вантажі, а назад для єврейських крамниць — різний крам. Це був мізерний заробіток. Коней треба було добре годувати, тому майже всі зароблені гроші ішли на корм, а якщо злодії, яких тут було багато, вкрадуть щось із краму, то ще й залишишся у боргу в єврея. Так і жили: хто як міг.

По суботах євреї збиралися у синагогах, яких було п’ять.

А в неділю з самого ранку дзвонили дзвони, і православні прямували до собору-велетня та до церкви біля кладок, католики сходились до костелу, щоб також прославити Бога.

Щоправда, недавно з’явився «якийсь штунда», котрий старається зводити правовірних з правдивої дороги. Але правовірні стоять за свою віру. Так говорив батюшка в церкві.

В’ячеслав Пінкевич – До зустрічі в небі - Історична повість із життя віруючих Західної України

Рівне: Християнський благодійний видавничий фонд «Живе слово», 2000. – 196 с.

В’ячеслав Пінкевич – До зустрічі в небі – Зміст

• Розділ 1

• Розділ 2

• Розділ 3

• Розділ 4

• Розділ 5

• Розділ 6

• Розділ 7

• Розділ 8

• Розділ 9

• Розділ 10

• Розділ 11

• Розділ 12

• Замість епілогу