священник Василь Рудейко - Часослов двадцяти чотирьох часів

Від самих початків Церква як Сходу, так і Заходу виявляла свою сутність у літургії. Для вірних літургія відігравала програмну функцію: її дар – чи, радше, «добре давання» – стає також завданням для царства Божого та життя у Христі. Обрядами Церква як матір провадить своїх дітей небесного Отця, слух якого завжди відкритий до моління Його дітей. Літургія, отже, – це не наука про давнину, не збірка богослужбових форм, ввірених міністерству охорони пам’яток давнини. Не є вона також естетичною чи романтичною балаканиною, обрамленою обрядовими церемоніями чи співами. Літургія, натомість, є осердям життя християнської спільноти, це подячна прослава за спасительні дії Божі, яких вона досвідчила на собі внаслідок прикликання Його імені. Вона, тим самим, є вершиною і джерелом усього церковного життя (пор. Конституція про святу Літургію Sacrosanctum Concilium (далі – КСЛ), 10).

Літургія не є передусім дією спільноти – це спасительна дія Божа щодо нас, Божа служба для Його Церкви. Вона є продовженням священичого діяння Христа (пор. КСЛ 7), який присутній у кожному літургійному зібранні, «у спільноті, яка збирається в Його ім’я, в особі служителя, а також сутнісно й постійно – у євхаристійних Дарах». Для того, щоб ми стали свідомими цього, щоб цей спасительний діалог уже тепер став для нас відчутним, необхідним є культ як святкування входження божественного в історичний часобіг. Щоб постало перехрестя часу і вічності, необхідний «сакрально якісний час».

Церква дотримується твердження, що живий літургійний досвід «єдиний законний спосіб пізнання догматів». У досвіді Церкви – в богослужбовому житті, через таїнства, у колі свят літургійного року – омана світу перемагається не лише теоретично, а й практично. Тому літургію завжди вважали джерелом «богослов’я досвіду» богослужіння і таїнств. У ній можна досвідчити єдність lex orandi і lex credendi (молитви і віри Церкви). Храм і богослужіння – це свого роду духовна школа, у якій віровчення вивчають через спів і святкування. Ця єдність літургії і віри особливо виразно проявляється в текстах євхаристійних молитов, їх містагогії та у святах літургійного року. При звершенні богослужбових обрядів вірні мислили богословськими категоріями, розважали, молилися й творили прошення; таїнство таким чином не окреслювали, а святкували. Їм ішлося про молитовне і співоче богослов’я Церкви, а не про суб’єктивні вислови й відчуття «літургійних акторів». У нинішній час, коли багато хто шукає справжнього релігійного осердя, особливо виявля ється нова жага до доброї літургії, яка може стати також добрим досвідом віри. Цей шлях літургійного досвіду є дієвим шляхом для тих, які хочуть запізнатися з автентичними правдами віри Церкви.