Слонопас Володимир - Театр життя - Оповідання та нариси

Театр - це яскраве дійство, декорації, оксамитова завіса і, звісно, герої. Герої позитивні та негативні, красуні та чудовиська, Попелюшки та Торгони. Ми йдемо в театр, щоб просто відпочити від звичної метушні та отримати якісь позитивні емоції, захоплюватися чи обурюватися вчинками героїв на сцені. Але ж гарна вистава - це не лише емоції, це підручник чи школа життя. Подивившись таку постановку і виходячи із зали, ми стаємо трохи іншими. Ми чогось навчилися, отримали відповідь на якесь запитання. Не менш дивовижні сцени пропонує нам і наше повсякденне життя. Щосекунди навколо нас розігрується маленька вистава, а ми робимо вибір - ким нам бути у цьому світі? Режисером? Артистом? Глядачем? Шукаємо себе, розуміння, визнання, захисту... Що наше життя? «Життя - як п’єса: не те важливо, чи довга вона, а те, чи добре зіграна» '. Ось так трохи подумавши, нам доведеться погодитись з великим англійським драматургом Вільямом Шек- спіром, що весь світ - театр1 2. Ми бажаємо лише позитивних та оптимістичних ролей у театрі під назвою «Життя». Життя - це театр, а люди в ньому - актори. Ми сміємося і плачемо, любимо і страждаємо. Але іноді трапляються випадки, коли не варто показувати людям свої почуття. Ми ніби надягаємо маску радісної людини під якою ховається біль та образа.

Маски - емблема театру. їх лише дві. Чорна та біла. Сміх і сльози. Та жодних півтонів. У нас не виникає питання, яка з цих масок нам симпатичніша і ближча. Звичайно, та, де куточки губ підняті, що означає добру посмішку. Це і є наш портрет, чи не так? А інша? В іншій масці ми можемо уявити лише несимпатичних нам людей: прискіпливого начальника, сварливу сусідку, грошолюбиву тещу... Маска - театральне прикриття людської душі. Чому ж у повсякденному житті ми носимо маски? Ми звикли орієнтуватися на громадську думку; побоюємося здатися непривабливими; боїмося бути відкинутими; нас лякає невідомість; переживаємо, що не зуміємо впоратися з завданням тощо. Маска... Певний атрибут поведінки суспільства. Вона захищає нас, допомагає справлятися із життєвими ситуаціями. Мати маску, надягати маску, міняти маски зручно. Але, якщо ми постійно ховаємо своє справжнє «Я» за масками, що відбувається? Маски заважають пізнавати себе справжнього: який я насправді? Що мені насправді подобається? Так, крок за кроком, ми втрачаємо себе, отруюємо життя собі та оточуючим. За низкою мінливих масок ми втрачаємо своє справжнє обличчя, свою індивідуальність. Постійна гра виснажує. У житті, звісно, все набагато складніше. Не буває тільки «білих і пухнастих» або з «чорною, як сажа» душею. Якщо озирнутися навколо, то зауважимо, що маски носять усі. Різниця лише в тому, що у театрі роль пропонує режисер, а в житті кожен обирає її сам, самостійно, за своїм бажанням. Хтось грає роль життєлюба, хтось - невдахи, бідолахи, страждальця... Іноді Життя, як безжальний режисер, змушує нас грати роль до якої ми не готові і все віддали б, щоб відмовитися, але вона невблаганна. Роль під назвою Біль, Розпач або Самотність. Зіграти таку роль важко.