Розуміння Бога як Трійці вирізняє християнство з-поміж інших світових релігій і систем філософського теїзму. Бог існує у Своєму трансцендентному бутті і відкривається людям в історії як Отець, Син і Дух Святий, який водночас є єдиним за своєю суттю. Доктрина про Трійцю є ключовою доктриною християнського богослов'я. Разом із доктриною про боговтілення вона складає основу християнського богослов’я. Доктрина про Трійцю вкорінена в історії біблійного одкровення, сформульована в період патриотичного богослов’я і є фундаментом, фактором когерентності та унікальності християнського богослов’я. Проте з плином історії автентичне тринітарне розуміння Бога, втілене в доктрині про Трійцю, поступово втратилося, а в XIX ст. «феномен забуття Трійці» у західному християнському богослов’ї досяг свого піку. У XX ст. відбувся «ренесанс доктрини про Трійцю», проте навіть на початку XXI ст. цей процес не набув значного поширення на рівні богослов’я, практики помісних церков та освітніх інституцій, які готують служителів для християнських спільнот. Метою нашого дослідження є охарактеризувати процес відродження тринітарного богослов’я, вказавши на його передумови, перебіг і наслідки для християнського богослов’я і практики.
Отже, доктрина про Трійцю, поруч із догмою про боговтілення, є основоположною догмою християнської віри. Православний богослов X. Кайзер говорить: «Доктрини про Трійцю і боговтілення завжди розглядалися як дві основні підвалини християнської віри». Католицька, православна церкви та окремі протестантські деномінації, звичайно, містять у своєму віровченні більше богословських догм, проте доктрини про Трійцю і боговтілення вважаються основоположними, складають структуру всього християнського богослов’я і створюють парадигму для розуміння історії творіння і спасіння. Так само вважав видатний протестантський дослідник історії богослов’я А. Гарнак. Очевидно, він розумів термін «догма» в досить вузькому значенні. Для нього існувало лише дві догми: догма про Трійцю і догма про Особу Христа, якими вони були визначенні на вселенських соборах. Таке вузьке розуміння поняття догми дозволяло йому проводити демаркаційну лінію між догмою і доктриною.
Саме цим доктринам було присвячено перші шість вселен- ських соборів, що підтверджує їхній фундаментальний характер. Догма про Трійцю була основним об’єктом уваги на Першому нікейському соборі (325 р.). Догма про боговтілення та іпостасне з’єднання божественної і людської природи в одній іпостасі Христа були у фокусі уваги Ефеського (431 р.), Халкедонського (451 р.), Другого і Третього константинопольських соборів (553 р. і 680 р.). Перший константинопольський собор (381 р.) був од- наковою мірою зосереджений на обох доктринах. Він затвердив вчення про вічне правління і вічність іпостасі Христа всупереч модалізму Маркелла Анкірського і проголосив божественність Святого Духа всупереч вченню пневматомахів, послідовників Македонія. На соборі також було зроблено наголос на повноті боговтілення всупереч вченню аполлінаріан. Авторитет у царині християнської догматики перших шістьох вселенських соборів визнають усі основні християнські церкви і деномінації.
Федір Стрижачук - Ренесанс доктрини про Трійцю у богослов'ї ХХ століття: монографія
Рівне : ПП “Формат-А”, 2020. - 446 с.
ISBN 978-617-515-338-3
Федір Стрижачук - Ренесанс доктрини про Трійцю у богослов'ї ХХ століття: монографія - Содержание
ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ 1. РЕЗОНИ НА КОРИСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИНІТАРНОГО РЕНЕСАНСУ
- 1.1. Доктрина про Трійцю як основа унікальності християнства
- 1.2. Історичний пріоритет у вирішенні доктринальних і практичних проблем ранньої церкви
- 1.3. Забуття Трійці у сучасній церкві
- 1.4. Відродження доктрини про Трійцю як глобальне явище
- Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХ ДО ЗАБУТТЯ ТРІЙЦІ
- 2.1. Початок затемнення Трійці: від Августина до Томи Аквінського
- 2.2. Реформація й антитринітарні рухи
- 2.3. Доктрина про Трійцю у Ф. Шлеєрмахера і ліберальному богослов’ї XIX ст.
- Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ПОЧАТОК ДОБИ ТРИНІТАРНОГО РЕНЕСАНСУ
- 3.1. Тринітарне богослов’я К. Барта
- 3.2. Тринітарне богослов’я К. Ранера
- Висновки до розділу 3
РОЗДІЛ 4. ЗЕНІТ РЕНЕСАНСУ ТРИНІТАРНОГО БОГОСЛОВ’Я
- 4.1. Соціальна концепція Трійці Ю. Мольтманна
- 4.2. Історія та доктрина про Трійцю у В. Панненберга
- 4.3. Тринітарна ідентичність в історичному наративі Р. Дженсона
- 4.4. Тринітарний персоналізм І. Зізіуласа
- 4.5. Тринітарний синтез: К. Лакунья, М. Еріксон, Т. Торренс
- Висновки до розділу 4
РОЗДІЛ 5. ПРИКЛАДНІ СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДОКТРИНИ ПРО ТРІЙЦЮ
- 5.1. Тринітарна еклезіологія
- 5.2. Трійця як образ справедливого і рівноправного суспільства у Л. Боффа
- 5.3. Трійця та богослужіння
- 5.4. Трійця і місія
- Висновки до розділу 5
ПІСЛЯМОВА
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
