Чи був у радянського смак? І якщо так, то яким він був? Наприкінці 10-х – на початку 20-х років ХХІ століття це питання (не)очікувано отримало відповідь. «Смаком» радянського виявилося морозиво. Іноді – «пломбір», іноді – просто морозиво за 19 копійок. На відміну від пострадянської ковбасної обсесії, підґрунтям якої була ціна («ковбаса за 2,20»), у випадку з морозивом йшлося саме про смак, задоволення й насолоду. Чому морозиво? Це було ключовим питанням, яке породило інші, а з ними – стійкий та непереборний інтерес до того, що було ніби самоочевидною частиною мого власного радянського досвіду.
Чому морозиво? Чи були смачними інші продукти? Чому я подумки називаю їстівне продуктами, а не стравами? Який сенс мали практики харчування, якщо зі смачного людям пригадується тільки морозиво? Яку соціальність містили в собі процеси, пов’язані з придбанням та приготуванням харчів? Чи всі їли однаково й хотіли однакового? Хто й чому скеровував харчування? Яку політичну й символічну силу мала радянська їжа? Як отримати відповіді, сформовані без часової дистанції та ностальгії?.
Питання нашаровувалися одне на інше, допоки всі вони не зосередилися на особистому: «А що люблю їсти я сама?» Виявилося, що відповіді не було. Я знаю, що є корисним й некорисним, дорогим та дешевим, уявляю, що люблять їсти мої діти, пам’ятаю точно, чого не люблю: пінку на молоці, грудки в манній каші, варену цибулю, риб’ячий жир, макарони, котрі у моїй харчовій свідомості не набувають ознак «пасти»… Коротке й нерепрезентативне опитування друзів та колег, які мали незначний або тривалий досвід радянського, виявив, що я – не сама. Щоправда, декотрі з опитуваних – через паузу – називали «матусин» борщ, вареники, смажену картоплю. Інші – швидко – звітували про піцу, стейки та суші. Однак значна кількість опитаних (переважно жінки) замислювалася надовго, обіцяючи подумати ще та відповісти пізніше. «Я все ще працюю над цим, – сказала мені одна респондентка через рік після нашої розмови. – Я все ще працюю, оскільки так і не знаю, що особисто мені видається смачним».
Зрештою, морозива у списку радянського смачного моїх респондентів не було. Хоча воно ідеально вписується в те, що дослідники називають «світом Остальгії» (феномен, коли Східна, в минулому соціалістична, Європа сумує не за державною архітектурою, пам’ятниками, картинами, літературою, а за неякісними продуктами масового виробництва й недосяжними в ті часи дизайнерськими товарами).
Стяжкіна Олена - Смак радянського - їжа та їдці в мистецтві життя й мистецтві кіно (середина 1960-х – середина 1980-х років)
Видання друге
К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2023, 376 с.
ISBN 978-966-378-999-6
Стяжкіна Олена - Смак радянського - їжа та їдці в мистецтві життя й мистецтві кіно (середина 1960-х – середина 1980-х років) - Зміст
Подяки
Вступ
- Чи був у радянського смак?
- Хронологічний порядок
- Гастрономічний порядок
- Структура
Розділ 1.Престижне й непрестижне харчування в підрадянській Україні сер. 1960 – сер. 1980 років: уявлення та практики
- Економіка нестачі та її тінь
- Нове, «чуже», технологічне
- Національне та історичне
- Надлишкове та зайве
- Дефіцит і сезонність
- М’ясо, ковбаса vs риба
- Ґендерні та вікові відмінності. Солодке престижне
- Уявний Захід
- Натхнення з громхарчу, або «не робити з їжі культу»
Розділ 2. Дієвиці та дієвці повсякденного харчового споживання «Гастрономічна мати»
- Пересічний їдець
Розділ 3. «Інші» та їхні практики здобування й споживання їжі
- Мова для описування «інших»
- Творці тіньового харчового ринку
- Номенклатурні їдці
- Ресторани престижу
- Їстинне їсти без просторових та часових обмежень
- Традиції та новації: ґендерні модуси
Розділ 4. «Їсти» в мистецтві кіно
- Кіно як історичне джерело
- Кіноїжа: страви versus посуд
- Норма, надлишок, любов та престижні відмінності
- Їжа як неприпустима свобода
- Небезпечний смак національного
- Місця споживання їжі: комфорт і небезпека
- Звідки їжа, або Магазин як простір формування нової радянської людини
Післямова
Іменний покажчик
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
