ТРУДИ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ

У 2020 р. виповнюється 400 років з відродження Єрусалимським патріархом Феофаном IV православної церковної ієрархії в Україні. Відвідання Києва патріархом Феофаном у 1620 р. та висвята ним православних єпископів на кафедри Київської митрополії поклали початок відродженню Православної Церкви в Україні, Білорусі та Литві після спроб польської державної влади перевести православне населення Речі Посполитої в унію з Римом.

Сьогодні ми звикли до того, що призначення на єпископську кафедру — це піднесення людини в очах суспільства. Єпископ — це ієрарх, якого шанує народ, який користується повагою та підтримкою. Проте 400 років тому, коли обрані православними українцями кандидати на єпископське служіння таємно приймали хіротонії від патріарха Феофана, вони фактично ставали на шлях сповідництва.

Щойно патріарх Феофан опинився на території України, як польська влада одразу ж почала шукати можливості його заарештувати. Цього не вдалося їй зробити лише завдяки захисту, який надали патріархоу українські козаки. Висвячені патріархом Феофаном єпископи були в Речі Посполитій поза законом. Вони не могли вільно посісти свої кафедри й звершувати церковне управління. Вони мали вести полеміку з греко-католиками, захищатись у державних судах, виборювати своє право на вільну відправу богослужіння. Однак, незважаючи на все це, ієрархи свідомо обрали шлях хрестоносіння, щоб зберегти Православну Церкву, не дозволити державним чиновникам знищити її.

ТРУДИ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ - № 32

УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА, Київ, 2020 г. – 384 с.

ТРУДИ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ - № 32 - Зміст

ДО 400-РІЧЧЯ ВІДРОДЖЕННЯ ЄРУСАЛИМСЬКИМ ПАТРІАРХОМ ФЕОФАНОМ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ ІЄРАРХІЇ В УКРАЇНІ (1620–2020)

Митрополит Київський і всієї України ОНУФРІЙ. Слово до читачів
Митрополит Антоній (Паканич). Візит до Українських земель Єрусалимського патріарха Феофана в контексті конфесійної боротьби в Речі Посполитій на початку XVII ст.
Єпископ Сильвестр (Стойчев). Доля «Феофанівської ієрархії» в 1620–30-ті рр.
Чернухін Є. К. Грецькі написи на хресті патріарха Єрусалимського Феофана
Ченцова В. Г. Разрешительная грамота Иерусалимского патриарха Феофана «по духу своей дщери» Мелании

БІБЛЕЇСТИКА

Протоієрей Ростислав Снігірьов. Київська духовна академія та створення стандартного перекладу Святого Письма українською мовою
Архимандрит Феофан (Меджидов). Пророчества Эфесской и Смирнской Церквам (Откр. 2:1–11)

БОГОСЛОВ’Я

Митрополит Лука (Коваленко). Церква в óбразах Святого Письма
Иеромонах Митрофан (Божко). Богословские аспекты епитимии в творениях святителя Петра Могилы

ПАТРОЛОГІЯ

Левко О. В. Епітафії свт. Григорія Богослова як взірець ранньовізантійської епіграми
Ковач С. В. Первый гимн прп. Ефрема Сирина «О Распятии» (ܐܬܘܦܝܩܖܕ ܠܥܕ ܐܫܪܕܡ): комментированный перевод с сирийского языка

ІСТОРІЯ КИЇВСЬКИХ ДУХОВНИХ ШКІЛ

Бурега В. В. Професор Київської духовної академії Петро Кудрявцев та його розвідка «Українознавство та візантинознавство»
Сухова Н. Ю. Церковное служение выпускника Киевской духовной академии Михаила Александровича Кальнева: единство и противостояние церковной миссии и «школьного» богословия

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ

Ткачук В. А. Екатерина II в поисках Рюриковичей в Украине в конце XVIII в.
Протодиакон Иоанн Дробот-Тихоницкий. Священномученик Михаил Тихоницкий, пресвитер Орловский, первый новомученик Вятской земли
Веденеев Д. В. Деятельность структур Ватикана иГреко-Католической Церкви на территории Украины в свете документов советской спецслужбы (вторая половина 1950-х — начало 1960-х гг.)
Протоієрей Олександр Федчук. Місіонерське служіння у Волинсько-Рівненській єпархії в середині 1940-х рр.
Священник Александр Добровольский. Церковное служение архиепископа Ермогена (Голубева) в 1950–1960-е гг.
Иеромонах Силуан (Пасенко). Церковно-дипломатическая деятельность епископа Леонтия (Гудимова) в контексте взаимоотношений Московского и Антиохийского Патриархатов в 1950–60-е гг.

ЛІТУРГІКА

Акишин С. Ю. Профессор А. А. Дмитриевский как преподаватель литургики в Киевской духовной академии: источники, структура курса, отзывы студентов

БОГОСЛОВСЬКА ОСВІТА

Священник Кристиан Соня. Богословское и конфессиональное образование в современной Румынской Православной Церкви: случай Трансильвании

ПРОПОВІДЬ

Митрополит Антоній (Паканич). Церква Христова— Єдина, Свята, Соборна та Апостольська
Епископ Сильвестр (Стойчев). Слово на монашеском постриге
Епископ Виктор (Коцаба). Проповедь в день праздника Сретения Господнего

БІБЛІОГРАФІЯ

Бортник С. М. Рецензия на: Russell Norman. Gregory Palamas and the Making of Palamism in the Modern Age [Рассел Норман. Григорий Палама и создание паламизма в современную эпоху]. Oxford University Press, 2019. 288 p. ISBN 9780199644643374
Левко А. В. Рецензия на: Адриан (Пашин), игум. Главное христологическое произведение преподобного Анастасия Синаита «Путеводитель». СПб, 2018. 408 с. ISBN: 978-5-906627-48-3
Архимандрит Феофан (Меджидов). Рецензия на: Николай (Сахаров), иером. Евангелие от Марка. Учебное пособие для студентов Московской духовной академии. Издание кафедры библеистики МДА, 2019. 323 с.

Про авторів

ТРУДИ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ - № 32 - Протоієрей Ростислав Снігірьов. Київська духовна академія та створення стандартного перекладу Святого Письма українською мовою

Історично так склалося, що ознакою високого рівня християнізації будь-якого народу є існування власного, загальноприйнятного перекладу Святого Письма, який зазвичай називають «національною Біблією». Такі тексти, сама наявність яких є ознакою високого рівня розвитку літературної форми мови, стають джерелом не тільки богословської та богослужбової лексики, а й багатьох фразеологізмів біблійного походження. Саме такі, стандартні переклади, що мають церковне благословення, використовуються в гуманітарній науці, у навчальному процесі в духовних школах та рекомендуються для домашнього читання.

Історія створення українських перекладів Святого Письма налічує майже 500 років, однак розділення наших земель між різними державами, а народу — між різними конфесіями призвело до того, що навіть на початок третього тисячоліття від Різдва Христового ми не маємо власного стандартного перекладу Святого Письма. Двадцять років тому Українське Біблійне Товариство, одним із засновників якого є Українська Православна Церква, започаткувало створення такого стандартного перекладу. Двадцять років копіткої праці дали свій результат, і минулої зими переклад було передано до Київської духовної академії на рецензування.

З благословення Блаженнішого Онуфрія, митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, ректором Київської духовної академії єпископом Сильвестром було створено робочу групу з рецензування українського перекладу Святого Письма.

Головою групи було призначено автора цієї статті. Під час роботи група дійшла таких висновків.

Переклад здебільшого відповідає сучасним нормам літературної української мови, в ньому майже відсутні діалектизми, авторські неологізми та незвична для тексту Святого Письма стилістика, як це має місце в найбільш уживаному на наш час перекладі митрополита Іларіона (Огієнка). Текст перекладу методологічно коректний, переважно стилістично однорідний, відповідає смисловій повноті оригіналу, в більшості випадків позбавлений лексичного та граматичного буквалізму. Лексикосемантичне наповнення вживаних у тексті метафор відповідає загальномовним. Переклад якісно усуває низку помилок і неточностей, які містяться в Єлизаветинській Біблії та Синодальному перекладі, і його можна визнати кращим з-поміж існуючих українських перекладів Святого Письма.

Водночас робочою групою були представлені такі конкретні зауваження до нового перекладу. Одне з головних зауважень — невиправдана спроба замінити традиційний переклад відомих біблійних виразів граматичною калькою. Те, що є спірним навіть при перекладі стародавніх літературних творів, нам видається абсолютно неприпустимим при перекладі Святого Письма. Так, у Вих. 20:1–17 та Втор. 5:6–21 замість традиційного: не роби… не вбивай, не чини перелюб… тощо, написано: не робитимеш… не вбиватимеш, не чинитимеш перелюбу… і т. д. Так само й у відомому сповіданні Втор. 6:4–5 замість традиційного: люби Господа, написано: любитимеш.

Слід зазначити, що коли здійснювався переклад Старого Завіту давньогрецькою мовою (LXX), то перекладачі майже всі повеління Божі передали формами майбутнього часу, бо в давньоєврейській мові має місце спорідненість між формами майбутнього часу та повеліннями. Оскільки для сучасного читача є суттєва різниця між передбаченням і повелінням, краще перекласти: не роби… не вбивай, не чини перелюб… і т. д. Відповідно, в епізоді випробовування Господа в пустелі у віршах Мф. 4:7, 10 та Лк. 4:8, 12 форми майбутнього часу краще перекладати повеліннями: Відповів йому Ісус: ще написано: не спокушатимеш Господа, Бога свого (Οὐκ ἐκπειράσεις κύριον τὸν θεόν σου) (Мф. 4:7). Слово ἐκπειράσεις формально стоїть у майбутньому часі, але перекладається повелінням, бо це цитування заповіді з Втор. 6:16. Те ж саме стосується і Мф. 4:10: Адже написано: Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш! (Κύριον τὸν θεόν σου προσκυνήσεις καὶ αὐτῷ μόνῳ λατρεύσεις). Точніше: Адже написано: Господу, Богові своєму, поклоняйся і Йому єдиному служи!

Так само і в Лк. 4:8, 12; Мф. 22:37, 39 форми майбутнього часу слід перекласти повеліннями: Ἀγαπήσεις κύριον τὸν θεόν σου — Люби Господа Бога свого. Ἀγαπήσεις τὸν πλησίον σου ὡς σεαυτόν — Люби свого ближнього, як самого себе!

Категории:

Благодарю сайт за публикацию:

Ваша оценка: Нет Average: 10 (1 vote)