Джекопсон Вік - З в’язниці до кафедри проповідника

Вже важко тобі було стримувати свій кашель та характер. Едді, який на п'ять років старший від мене, пам'ятає часті зміни твого настрою. Пригадуєш випадок, коли ти забрав у нього усіх олов'яних солдатиків та іграшкові домашні тварини? За це він ненавидів тебе роками, аж поки одного дня мама не розповіла йому, що переплавлене олово ти віддав як внесок нашої сім'ї у справу перемоги. У січні 1942 року ти повернувся з Майклом, якому тоді було два з половиною роки, та зі мною, тоді ще немовлям, у наш дім на Річмонд-роуд і став полісменом служби безпеки Саутгемптонського аеропорту. Мій молочний брат Геррі та Едді, найстарший з дітей Джекопсонів, залишились у Малверні. Тоді ти ще не міг знати, якою довгою буде ця розлука. Ніколи більше ми не жили під одним дахом. Через дев'ять місяців мене і Майкла було евакуйовано до Крайстчерча. Мама перебувала в лікарні графства Беркшир, де вона мала народити єдину твою дочку Дорін. Ти, певно, був зворушений цим, бо я чув, що ти поїхав у таверну “Брідж", щоб випити перед тим, як вирушити до Редінгу, аби провідати маму. Але так і не зміг цього зробити. Зомлів. Тебе забрали до лікарні Дженерал і таким чином позбавили можливості навіть побачити свою єдину донечку. Пам'ятаєш, як ти лежав в палаті і до тебе прийшла одна з подруг твоєї сестри Квіні? Вона не впізнала тебе, коли ти її покликав. Того ж дня вона відвідала Квіні і розповіла їй про якогось незвичайного чоловіка, який ніби кликав тебе до себе. Твоя сестра вилаяла її, кажучи: “Мабуть, бідолашний п'яничка почувався самотньо і мав потребу, щоб його хтось провідав''. Пізно ввечері подруга повернулась у лікарню і дізналась, що ти помираєш і що твоє прізвище Джекопсон. Вона поквапилась знову до Квіні. Було вже занадто пізно - ти прийняв смерть на самоті. У ніч Гая Фокса 1942 року п'ятирічна донька і чотири сини, як і ти колись, залишились без батька. Наприкінці війни я переїздив з місця на місце вісім разів. З Малверна до Саутгемптона, потім до Крайстчерча, Лайм-Реджіса, Іст-Уеллоу, Четноула, Ньюбері і знову до Уеллоу. Після короткого перебування у Будинку для безпритульних мене доставили до більш постійного місця проживання - Голлібрук Хоумс у Саутгемптоні. Мама, напевно, була дуже бідною, доводячи то одній, то іншій інстанції, що не в змозі утримувати трьох хлопців. Едді жив з твоїми родичами на Сер-Джордж-роуд. Ми з Майклом - у Голлібрук, а Геррі з Дорін залишилися з мамою. Скажу тобі, тато, що мені було гірко. До восьми років я навіть не знав, чи жива мати. І ось на свій день народження я одержав листівку, підписану просто: “З любов'ю, мама". Спершу я подумав, що то був чийсь жорстокий жарт, поки доглядальниця не запевнила мене, що мама жива. Того дня я розсердився на тебе за те, що ти помер. Знаю, що це безглуздо, але коли тобі вісім, то світ виглядає інакше. Про тебе зі мною не говорили. Гадаю, вони думали, що цим зроблять мені боляче; або, можливо, вони вважали, що мені не потрібно про це знати. Тільки Едді мені про все розповідав. Раніше, десь у дванадцять чи тринадцять років, я їздив до бабусі. У Едді був великий лист фанери, на який були приклеєні усі твої старі вирізки з газет та журналів. Ти був для мене взірцем. Танцюрист-марафонець, режисер фільмів, власник нічного клубу і підприємець. Якось інспектор у справах неповнолітніх спробував встановити баланс у моєму сприйманні тебе, кажучи, що ти був ніхто. Але мені краще знати. Ти був моїм татом, і, навіть якщо б я ніколи тебе не знав, я б нікому не дозволив тебе принижувати. Зростати в притулку для сиріт було не завжди весело, але, гадаю, порівняно з твоїм дитинством, - моє було відносно легким. У 1948 році була прийнята політика надання підтримки знедоленим, і відтоді нові економічні закони зробили моє життя принаймні ненайгіршим, але інколи мені було цікаво, як би мені жилося з тобою? Що б з мене вийшло, якщо б я жив з тобою. Я не знаю і вже ніколи про це не дізнаюся, але варто подякувати тобі, бо без тебе я б не народився. Як і ти, я - оптиміст і через це ще живий. Мені кажуть, що з усіх твоїх дітей я найбільше схожий на тебе. Як би там не було, без тебе існування цієї автобіографічної повісті було б неможливим. Тож дякую за життя, яке ти мені подарував.