Дудник - Ні, я не піду

Слово видавця

З щирою подякою Богові ми з радістю репрезентуємо читачам першу книгу із серії “В бібліотеку проповідника”. Минув той час, коли люди, які володіють даром слова і мудрості, несли в собі знання про тлумачення Святого Письма, не маючи права викласти їх на папері, до того ж, наявність таких записів могла викликати невдоволення з боку спецслужб. Серед братів Українського євангельського братства є такі, котрі були і до теперішнього часу залишаються справжніми богословами. Багато хто з них вже з Господом. Ви тримаєте в руках книгу, автором якої є благословенний пастор, щира людина і люблячий батько Олександр Дудник. У ній він викладає свої роздуми над однією із книг Святого Письма.

Сьогодні, коли лиходійства навколишньої “Ніневії” перевершують лиходійства стародавнього міста, нам, як ніколи раніше, потрібні йони. Але не ті, котрі поспішають до Таршішу - багату країну на Заході, - а благовісники, що прямують до Ніневії, тобто до людей цього світу, де панує невірство, злоба, прокляття, погрози, де їх зустріне презирство, насмішки, небезпека. Сьогодні нам потрібні йони, сила проповідей яких “не в словах переконливих людської мудрості, але в доказі духа та сили”. Щоб вони, “не пошкоджуючи слова Божого, проповідували щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі”.

Ми сподіваємося, що кожен християнин, прочитавши цю книгу, спрямує свій погляд з молитвою до неба, пам’ятаючи про головну місію на цій землі - нести світло Євангелії до всіх заблудлих, що гинуть у цьому світі, а скептики перейдуть від безглуздого заперечення божественних чудес до віри і окриляючої надії в Господі Ісусі Христі. Божих благословінь вам при читанні цієї книги, дорогі читачі.

З щирою любов'ю, керівник видавництва - Станіслав Каспров 

Олександр Дудник - Ні, я не піду - роздуми пастора над Книгою пророка Йони 

Видавництво “Смірна”, Черкаси-2000

ІSBN 966-7774-06-6

Олександр Дудник - Ні, я не піду - роздуми пастора над Книгою пророка Йони - Передмова

“Посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір'ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі...” (Пс. 92:14-15).

Плідність, соковитість і свіжість... Ці слова досить влучно характеризують особистість Олександра Володимировича Дудника - самобутнього богослова, благословенного вчителя Церкви і мудрого наставника. Поправді праведник цвіте, наче пальма, плоди котрої дозрівають і приносять велику користь усім, хто їх куштує. І Олександр Володимирович виявився творчо плідним християнським письменником, “соковитим і свіжим” як фізично, так і духовно. А втім, коли дивишся сьогодні на Олександра Володимировича, замислюєшся над тим, що дух бадьорий і сильний там, де немічне тіло. Він - батько прекрасних дітей, які є служителями церкви, а крім цього, він є також батьком багатьох духовних дітей.

А.В. Дудник - яскрава сторінка історії нашого братства, можна сказати, людина не від світу цього, яка самовіддано спрямовує свої кроки у вищий небесний світ, заради котрого так ревно проповідує. Він - пастор, який пильно оберігає Церкву і братство від єресей і лжевчення. Життєвий шлях Олександра Володимировича був нелегким: в дитинстві - голод, в юності - війна, втрата дружини, яка загинула при обстрілі, в зрілі роки - дискримінація з боку влади і наклепи лжебратів. Він пише про це так: “Багато віруючих дивляться на служіння пресвітера як на почесне, а деякі навіть як на вигідне. Можливо, для когось це справді так. Але мені довелося скуштувати стільки горя, лихослів’я і наклепів, що лише завдяки молитвам церкви і особливо деяких друзів, Господь дав силу нести це служіння”. Він умів брати уроки, які давав Пастиреначальник, і чітко розмежовував головне і другорядне. Головне - це пошуки Царства Божого і правди його, а все інше, за його переконанням, автоматично додається до цього.

У своїх мемуарах О.В. Дудник згадує, як співпрацював у справі благовістя з моїм дідом Олександром Петровичем Портяним: “Церква баптистів Маріуполя послала на євангеліза- ційну працю брата О.П. Портяного й мене. Ми пішли взимку 1943 в напрямку села Пікузи. Був великий мороз і сильний вітер, але ми рухалися вперед. На спині в лене була заплічна сумка. Брат Портяний запитує мене: “А що це в тебе, брате, за сумка?”. Відповідаю: “Та ось, прихопив дещо, щоб обміняти на кукурудзу для сім’ї”. - “О, ні, - каже Портяний, - так справа не піде. Потрібно щось одне: або міняти, або проповідувати Євангелію. Знаєш, як написано: коли ідеш проповідувати Слово Боже, не бери з собою “ні суми на дорогу, ні одягу другого”. Тому викинь це негайно і забудь навіть думати про обмін”. Так я і зробив, і цей урок запам’ятався мені на все життя”.

Олександр Савченко