Подворняк Михайло – Недоспівана пісня - Божий спокій

Михайло Подворняк – Недоспівана пісня - Повість

Варшава спала своїм тихим і спокійним сном. Вулиці її були ще порожні, лише де-не-де проходили якісь незнайомі поодинокі люди, навіть не оглядаючись. Проїздили з гуркотом порожні ще трамваї. Блискали натягнутими дротами і ховалися на завороті сивих будинків. Хідники були мокрі від нічної вологости, якої ще ніхто не встиг розтоптати. А великі червоні квіти, що росли здовж Краківського Передмістя, низько зігнули свої ніжні, покриті росою, пелюстки і також ще дрімали.

Не спало лише сонце. Воно десь далеко за парком сходило й кидало свої перші золоті проміння на стрімкі костельні вежі. Не спали також голуби, які сірим табуном підносилися над містом, звивалися в ранковому тумані, а потім опускалися над самі будинки і кружляли вже над блискучою Вислою.

І Юрко, молодий юнак, робітник невеличкої кравецької робітні, також не спав. Він устав дуже рано, коли в вікнах лише блимнуло світло нового ранку. В його тихій кімнаті на піддашші від учора стояли готові до подорожі дві витертих валізки, а всюди тут був такий нелад, ніби пройшла буря або землетрус. На долівці валялися порозкидані старі газети, якісь шмати і того всього сміття Юрко вже не збирав. Він зачинив двері, накинув на плечі маринарку і вийшов надвір. Минув вулицю Маршалковську, Новий Світ, чомусь постояв під пам’ятником Миколи Коперніка і думав про все отут пережите, переболіле.

Михайло Подворняк – Недоспівана пісня - Повість

Вінніпег – Чікаго: Християнське видавництво «Дорога Правди», 1967. – 356 с.

Михайло Подворняк – Недоспівана пісня - Зміст

I – XIV
Праці того самого автора
Пожертви на видання цієї книжки
Видавництво «Дорога Правди» видало такі книжки

М. Подворняк – Божий спокій - Оповідання

Вінніпег— Чікаго: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1966. – 212 с.

М. Подворняк – Божий спокій - Зміст

Передмова
Добре рішення
Віра без діл
Хіворий
Згода
Зіів’ялі квіти
Правильний вибір
Посіяне зерно
Максимова правда
Рятунок
Молитва матері
Важлива точка
Пасіка
Архиіпова пожертва
Свідоцтво старого професора
Угорі
Одна година
До світла
Увечері

Михайло Подворняк – Перша любов – Повість

Торонто, Канада: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1986. – 182 с.

Трохим прийшов з похорону, сів на присьбі під хатою і простягнув перед себе втомлені босі ноги. На багатьох похоронах він бував у своєму не дуже довгому житті, але на жодному з них він не був так схвильований чомусь, як сьогодні, а чому, то він і сам не знає.

Надворі було тепло, сонце золотило все село, пахли квіти, співали пташки і такого погідного чудового дня відбувся похорон. А це визначає, що одна людина жила, тішилася природою і життям, а тепер померла і її більше нема, її вже й ніколи не буде. Від того на світі нічого не зміниться ані в природі, ані в житті людей. Узавтра вранці в селі так само, як і перед тим, співатимуть півні, рипітимуть вози, виїжджаючи в поле до своєї щоденної праці, жінки з порожніми відрами спішитимуть до одинокої на все село криниці за водою, із коминів хат буде підноситися дим до голубого неба. І буде багато того, що приносить людині саме життя, але в тому житті не буде більше Хоми. Його сьогодні поховали і його вже відтепер ніколи не буде. Так, ніколи. Це страшне слово. Залишилася під горою самотня його хата, біля хати залишився хлів, де Хома тримав свою козу. А з другого боку хати залишилося його вузеньке поле, на якому ворушиться неспілий ще овес. І якщо все буде гаразд, якщо цього літа будуть дощі, будуть теплі дні, то овес той дозріє, хтось його коситиме, але справжнього господаря того вузенького поля не буде. І ніколи його вже не буде. Овес дозріватиме сам. Отаке людське життя! Був і нема. Учора ще був, а сьогодні нема.

Трохим про це думав, вертаючись з цвинтаря біля Хоминой хати, думає про це і тепер на своїй присьбі. Йому хотілося тоді заглянути до Хоминої хати хоча одним оком через якусь щілину, але двері там були зачинені, на них висів заіржавлений замок, якого там повісив сільський староста, а по подвір’ї ходили кури. І він тільки постояв біля перелазу, подивився навколо чужого господарства і пішов поволі додому, минаючи сади, обходячи людські городи, обминаючи село, щоб менше з ким зустрінутися. Ішов і дивувався сам із себе. Колись він таким не був. Колись йому бажалося з кимось зустрінутися, затриматися біля чиїх-будь воріт і поговорити про одне і про друге, а тепер він обходить чужі сади, минає городи і йому не бажається з кимось говорити. Перед його очима стояв засумований Хома. Бідний він був за життя і бідним був також його похорон. Труна з нетесаних дощок, навіть не помальована, під головою купка соломи, застеленої полотном, а коли ту труну виносили з хати, три рази хитали її для прощання над порогом, то голова покійного Хоми гойдалася, ніби жива. Трохимові здавалося, що Хома трохи розплющив ліве око і воно дивилося на тих людей, які оце його виносять. Дивилося, ніби з гірким докором, бо ж він знає, що всі ті люди, коли Хома був живий, а потім лежав хворий у тій самій хаті, вони ніколи до нього не прийшли, ніхто з них не сказав йому якогось теплого слова, а тепер з поспіхом виносять його з труною, ніби найскоріш бажають його позбутися, мовби він їм заважає на цьому світі.

Михайло Подворняк – Відпавші – Оповідання

Вінніпег-Чікаго: «Дорога правди», 1968. – 36 с.

Біля молитовного дому повно підвід. Вони вимощені соломою, застелені ряднами, ніби на весілля. Але це не весілля. Це прощальне зібрання для брата Грицька. Тому підвід багато, бо віруючі з’їхалися зо всіх довколишніх сіл, щоб попроїдати свого брата в далеку дорогу. Вози стоять довгим рядком під чіхратими липами, а біля них, обернені головами до драбин, стоять коні. Вони жують свіжу конюшину і махають довгими хвостами, обганяючись від мух. З-за воріт їдуть нові підводи. З Башук, з Татаринців, з Михайлівни. Колеса стукотять по твердій дорозі, повертають під липи, займаючи порожні ще місця.

А в молитовному домі вже розпочалося зібрання. Голосна пісня рветься крізь вікна, падає на липи, на сад. Там вже повно людей. Двері відкриті навстіж, з дороги видно стіл, що стоїть на підвищенні в молитовному домі. За столом сидять старші брати зо всіх сусідніх сіл, а поміж ними і Грицько. Досі він завжди сидів на останній лавці біля порога, а сьогодні його посадили на підвищенні. За стоком. А як же!... І очі всіх людей тепер скеровані на нього. Це його свято. Його прощальне зібрання. Тому він зажурений, поважний. Увесь час виймає з кишені хустинку і витирає нею спітніле чоло. Ковтає слину, збирає всі сили, щоб не розгубитися, не показати сліз. Для нього це не дуже важко. Він — мужчина і має тверді нерви. Але Ксенька, його дружина, що сидить оподалік між жінками, ввесь час хлипає вголос.

Михайло Подворняк – Зелений гай - Оповідання

Торонто – Чікаґо: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1959. – 202 с.

Михайло Подворняк – Зелений гай – Зміст

Передмова
Недалеко за рікою
Різдвяної ночі
Молитва
Христос воскрес
Осінь
Сироти
Вернувся
День за днем
Календар
Великодній дзвін
Боротьба
Тиха ніч
Правдиве щастя
Зустріч
Сусіди

Михайло Подворняк – Стежки і дороги – Оповідання

Вінніпег – Торонто: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1981. – 152 с.

Михайло Подворняк – Стежки і дороги – Зміст

Батьки
Червоні рожі
Випробовування
На сіножатях
Сирота
Листи
Співчуття
У лісі
Місіонери
Рідний берег
Самота
Рятунок
Нове життя
Вірний до кінця
Біблія
Наймит

М. Подворняк – Брат і сестра

Черкаси: Видавець СПД Євтушенко В.П., 2008. – 223 с.

ISBN 966205507-8

Західна Україна. Війна. Долі людей у цей час перепліталися так неймовірно, що жоден автор не зміг би написати про це так, як написало життя.

Молода дівчина Наталка, із села на Волині, рятує військовополоненого хлопця Ігоря. Ще зовсім молоді люди опинилися у самому вирії військових подій. Про те, як склалося їх життя, про любов, яка не згасає серед людської ненависті, та про всеперемагаючу віру в Бога оповідає ця повість.

М. Подворняк – Брат і сестра – Зміст

Повість
I - XII

Михайло Подворняк – Запашність поля – Оповідання

Вінніпег – Чікаго: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1971. – 200 с.

Михайло Подворняк – Запашність поля – Зміст

Передмова
Волошки
Пропащий
Світло різдвяної ночі
Чудо
Похорони
Відпавші
Інша стежка
Різдвяна проповідь
Пашпорт
Додому
Змарноване життя
Запашність поля
Поміч
Хліб

Михайло Подворняк – На шляху життя – Частина перша

Збірка християнських віршів і оповідань. – Чікаґо – Честер: Накладом Українського Місійно-Біблійного Товариства в ЗДПА, 1951. – 130 с.

Михайло Подворняк – На шляху життя – Частина перша – Зміст

Біблія

Блаженні
Боже мій!
Божий слуга
Борись!
Брат і сестра
Вдова
Великдень
Весна
Вислухана молитва
Від смерти до життя
Він жде тебе
В саду
В рідний край
Господь - Пастир мій
Дитина
Дім нерукотворний
До берега
До мети
Є Бог!
Журавлі
Записаний
Засмученому
З вірою
Зимової ночі
Зостанься з нами
Колись і тепер
Люби ближнього
Люби!
Мати (вірш )
Мати (спомин )
Мені жаль
Мій Господи
Моїй матері
Молись!
Моя надія
Моя мета
Не знаю я
Осінь
Останній день
"Прийдіть!"
Прощений
Псалом
Рибалка
Рідний край
Різдвяний лист
Різдвяної ночі
Світло Воскресіння Христового
Сирота
Смоківниця
Спасений
Співай, душе моя!
Тін ь матері
Умираючий Христос
Уранці
Чекає мати
Чужина .
Щасливий Свят-Вечір
Як скоро
Як солодко

М. Подворняк – На шляху життя - Збірка християнських віршів і оповідань – Частина друга

Вінніпег – Торонто: Накладом Християнського Видавництва “Дорога Правди”, 1953. – 131 с.

М. Подворняк – На шляху життя – Зміст

Без Бога
Біблія
В дорозі
Весняне
Влітку
Ворог
Восени
Вчуй
До Еммаусу
До молодої душі
Змалку
З минулих днів
Лист з чужого краю
Могили
Моя батьківщина.
Навесні
Народження
Осіннього вечора
Під вишнею. ЗО
Поїду я
Різдвяне
Рідна земля
Рідна хата
Скорботна мати
Собі
Сонце
Сон на чужині
Старий мельник
Степан
Страдниця
Сумління
Туга скитальця
У лісі
Утеча
Учителю
Християнин
Чужинці
Щасливе Різдво

Михайло Подворняк - Далекі зорі

М. Подворняк – Далекі береги – Оповідання

Б.в.д. – 154 с.

М. Подворняк – Далекі береги – Зміст

Чудо
Дзвони
Те одне
Андрієва нагорода
Інша стежка
Пропащий
Молитви
Батько і син
Змарнований день
Пашпорт
Додому .
Головна причина
Різдвяна проповідь
Хліб

Михайло Подворняк – Згода – Оповідання

Б.в.д., 1983. - 210 с.

Михайло Подворняк – Згода- Зміст

Дзвони
Забута молитва
Батьки
Добро
Хліб
Чудо
Випробування
Одніє суботи
Воскресіння
Андрієва нагорода
Давно
Брати
Вислухана молитва
Співчуття
Молитви
На сіножатях
Рятунок
Батько і син
Наймит
У лісі
Перед Різдвом

Михайло Подворняк – Квіти на камені – Повість

Вінніпеґ – Торонто: Накладом Християнсь1шrо Видавництва "Дорога Правди", 1976. – 268 с.

Андрій довгі роки жив у Канаді, довгі ті роки він працював у фабриці, але йому ще ніколи не був день такий довгий, як сьогодні. Може це тому, що колишні сили його притупилися і в нього вже немає стільки охоти до праці, що колись, а може тому, що сьогодні він працює останній день. Узавтра він іде на старечу державну пенсію, яку він у Канаді заслужив своєю довголітньою працею.

Свідомість, що сьогодні він працює останній день, робить Андрія якимось байдужим до всього, робота, яку він так сумлінно виконував довгі роки, нараз зробилася йому якась далека, чужа. Він підійшов до вікна, за яким місто гомоніло своїм щоденним життям. Він бачив рівну асфальтову вулицю, що йшла між зеленими деревами і думав тепер якраз про те, як багато років він ходив сюдою до своєї щоденної роботи. Чи то було сонце, чи дощ, чи сніг узимку, чи люті морози - він завжди йшов цією вулицею. Відчиняв ті самі двері фабрики, ставав біля свого станка і тоді починався його робочий день. І так щодня, завжди, повних сорок п' ять років. Він не пам'ятає, щоб коли він не прийшов до праці, щоб коли спізнився. І так довгі літа. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Повних сорок п' ять років. Ті роки так швидко минали, вони відривалися ніби листок з календаря, ніби листя з дерева. Відірвалося і його вже немає. Отак проходили і його літа, ота праця, оте його життя на чужині.