Степан Пап (1917-1990) був, мабуть, останнім представником „старої школи" закарпатських будителів духу і просвітителів, народолюбцем у прямому розумінні цього слова, який не обмежувався якоюсь однією ділянкою діяльності, а робив усе, що треба: був душпастирем, теологом, журналістом, редактором, науковцем, але, в першу чергу, свідомим українцем. Йому великим зразком був Олександр Духнович, також Августин Волошин, Павло Ґойдич та Теодор Ромжа, з якими йому довелось спілкуватися. Як і вони, він працював там, де було найважче і де його робота була найпсггрібніша.
