– Порося, – не втримався я, глянувши на стіл. Сам стіл, як і все інше в гуртожитку «Флюгер», походив із кінця шістдесятих років, але кучугура предметів, що його окупували, належала, очевидно, постапокаліптичному майбутньому. Було це безладне нашарування нотаток, шкарпеток і пакетиків чаю. На вершині цієї приголомшливої пірамідальної структури зеленіла шинка.
– Порося, але ж геніальне, – Войтех намагався пом’якшити жорсткість мого судження.
