Новинки

Я чув розповідь про одну пару в Південній Каліфорнії, яка жила коло підніжжя гір. Одного дня, переходячи через каньйон, вони помітили, що всюди росте безліч диких грибів. Вони зібрали гриби і принесли їх додому. І згодом запросили на «грибну вечірку» своїх друзів. Ні, вони не курили їх, а готували з них усілякі страви. Вони їх пасерували, панірували і смажили. Готували грибні омлети, грибний салат і грибну юшку. І навіть трохи грибних десертів.

«Господи, навчи нас молитися!» Так сказали учні Ісусові. Цими словами вони визнали свою неспроможність молитися. І їм належало цього навчитися. «Вчитися молитися» — ці слова звучать дивно для нас. Якщо серце настільки не переповниться, що саме не почне молитися, то ми говоримо, що воно ніколи не «навчиться» молитися. Однак це небезпечна помилка, яка, на жаль, нині дуже поширена у християнстві, — ніби серце само собою від природи здатне молитися. За такого підходу ми ототожнюємо бажання, надії, зітхання, нарікання та радість — усе те, що природно для людського сер ця, — з молитвою.

У нашому містечку завжди панувала спокійна атмосфера, якщо не враховувати дрібних крадіжок чи чогось не надто кримінального. Відчути сумнівні наслідки злочинів у власному оточенні мені й узагалі довелось тільки раз. Серпневого дня наш дивакуватий сусід заявив про крадіжку. Тоді я та мої три сестри: Лейла, Райлі та Семмі – тихенько спостерігали за двома товстими дядьками, які приїхали на старенькому автомобілі з написом «поліція». Думаю, ви здогадуєтесь, що бурхлива дитяча уява тоді вимальовувала різні теорії: яку цінну річ міг поцупити злодій.

История церковного права на Руси неизменно привлекает пристальное внимание исследователей. Основным масштабным сводом церковных и светских постановлений являлась Кормчая книга, появление которой в русских землях следует общим тенденциям книжной культуры в Slavia Orthodoxa, предполагавшим не прямую правовую зависимость от Византийской матери-церкви Русской митрополии, а опосредованное следование византийским правовым нормам, распространявшимся на всю территорию православной ойкумены.

В истории раннего христианства роль Симона отличается от роли Петра, Иакова или Павла. Он не упоминается ни как лидер, ни как выдающийся ученик, ни как главный свидетель жизни и учения Иисуса. Его нельзя назвать героем или образцом веры. Фигуру Симона окутывают тени злодейства и бесчестья, а для некоторых он стал символом антиапостола, если не анти-Христа.